Володимир Лучук

Раптом, нині, ненадійно,
при народі, нашвидку,
упадеш в мої обійми,
наче сонце у ріку.

Бо дороги крутосхилі,
що глибоким снігом йшли,
відраховуючи милі,
нас до

Школярі на гірочці —
в метушні…
А Тарасик журиться при вікні.

Каже він: — Матусенько!
Хочу страх
в діл з гори проїхатись
на санках.

— Ти ж іще малесенький,
ти

Сплять ведмеді у барлозі,
сині роси — при дорозі.
Сплять горобчики у стрісі,
а грибочки сплять у лісі.
Спить зайчатко під лозою,
спить рибчина під водою.

Білі вівці

В хатці, скраю села,
Баба з дідом жила…
Дід корзиночки плів
і на ринок носив,
заробляв на хліб-сіль,
жив собі – не тужив…
Баба ткала такі
Для людей килими,
що

Загадка

Чи знаєте, діти,
є дивна країна,
де білого цукру
лежить по коліна.

Хіба ви не бачили
тої країни,
де навіть хмарки
із цукрової піни?

Там

Вечір. Шепіт. Очі — блавати…
Про це
співати не хочу…
Я навчивсь
на устах читати
ніжність одвічну —
жіночу.

Наповнений щастям по вінця,
я
гордо на сонце

Травень очі голубі
розгубив у травах.
Я — диви — приніс тобі
квіти ці ласкаві.
І сказав несміло: — На! —
їх роса обмила…
На плече моє весна
голову схилила.

Загадка

Мовби нам усім на зло,
звідкись літо привело
до пшениці, до зела
сіро-жовтого вола.
Біля броду віл той став:
— Вип’ю річку!
Вип’ю став! —
В

В любові
я не шукаю дна —
без повороту пірну.
Не мене
розбудила весна —
я розбудив
весну.

Бруньки
за моїм велінням
тихо колишуть синь.
І, падаючи
на

Лечу шалений.
Стою шалений.
Я жду на тебе.
І заломилися руки клена
в мовчазнім небі.

Я жду…
Даремно.
Гукну: — Немає! —
Лягають листям надій рої
і наче в серці

Мамо, мамо, дай лопатку,
Я піду копати грядку..
Рожі, мальви і дзвіночки
Посаджу я в три рядочки.
Буде їх роса поїти,
Буде щедро сонце гріти..
Як до школи вперше йтиму

Загадка

Що за звір’я
хто вгадає?
що чотири
роги має?

Вийде з хати
на подвір’я —
за собою
губить пір’я.

Нашорошив
зайчик вушка:
— То не

Загадка

Навколо — біло-біло.
Іскриться сніг в очах.
Крізь шибку сторопіло
дивлюсь на білий шлях.

Дорогою два чоботи
ідуть самі — дива!
Є чоботи —
де ж

Сонце в усмішці.
Сонце слуха
мого серця пісні.
Сонце в мене закохалось по вуха,
а от ти,
хоч би трішки, —
ні.

Бо у тебе не серце — камінь,
бо у тебе на серці

Вишивала я рушник
власними руками.
Гаптувала залюбки
всіма кольорами.

Мов жива, на полотні –
калинова гілка.
Під мережкою, внизу, –
книжка і сопілка.

До ладу

Загадка

Білий огир в білім полі
креше білим копитом.
Білий дід майструє тихо
через річку білий міст.
Біла баба білим ситом
сіє біле борошно.
Біля білих хат

– Я на ковзанку піду!
– А коли ж до хати?
Тільки мама може так
Лагідно спитати.

На ходу сніданок з їм.
– Так не слід робити.-
Тільки мама може так
Лагідно

Загадка

До бабусі на село
мчать велосипедики:
весе-весе-весело їдуть
два ведмедики.
А до діда-дідуся
на кані-канікули
зайчик, білка й порося
дріботять,

На зрубі синиці
збирають суниці.
Проходить по зрубі
їжак-подорожній

— Синиченьки любі,
чом козуб порожній?
— Хоч козуб порожній,

та повний животик!
—

Із гілок вітер листя звіює
і кладе на твої сліди.
Ми йдемо навмання, замріяно,
і не знаємо — вийдем куди.

Й відлітають із серця ревнощі,
мов у небо прудкі голуби.
Так