Володимир Лучук

Гей, Карпати,
гори сині,—
сизий беркут
на вершині.
В джерелі
бурчить буркут:
— В жмурки гратись
гарно тут!

Вліз на пліт
гарбуз
без рук
й зачепився там
за сук.
Це б йому
на землю сісти,
та назад
не може
злізти.

Т. Л.

Сніг люблю… падає сніг (es schneit!) — сніжинки
спиваю з твоїх повік. Співав у тілі моїм не-
повторний той перший твій доторк повік твоїх. Вітре,
повій та розвій

В мураві
побіля хати
цвіркунець,
малий скрипаль,
вчивсь на скрипці
грати, грати —
і згубив смичка…
Шу-кай!

Чорний жук
очима
блима:
чує кроки
за плечима.
Дуже хороше йому
по землі ходити!
Він не хоче,
чуєш, хлопче,
у коробці жити!

— Равлик, равлик,
вистав ріг —
дамо сиру
на пиріг!

Виставляє равлик роги:
геть з дороги!

У дубочка —
зелен чуб.
Виросте
з дубочка дуб.

Стану я, Дмитрусь,—
Дмитром.
Станеш ти, Петрусь,—
Петром.

Стрінемося
коло дуба,
тут, де грались
в

Білий гриб
замаскувався
в білий день
під білий пень!..
З лісу хлопчик
повертався,
ніс лиш
білий козубень.

Для онука, діда й киці
в’яже баба рукавиці…
Скільки ж то — ну, хто підкаже?
рукавиць тих баба зв’яже?!
Нам Тарасик відповість:
— Рукавичок буде…

Шість

Хуртовина надворі.
Вітер плаче в димарі.
Ой, чого той вітер плаче?
біля печі Люба скаче.
— Вітер змерз, не має шуби,
каже так матуся Любі.
— Вітер плаче? Мамо,

Я під кущик тільки диб,
а мені назустріч — гриб:
стоїть гордо в капелюсі,
сяють перли в правім вусі,
шабля дзенькає при боці,
злість в гриба — у кожнім оці:

— Ти чого

Йшов Михайлик через кладку,
спало хлопцеві на гадку:
«У кашкет води черпну!»
А Марійка дражнить: — Ну!
Нахилився, дістає і —
шубовсть увесь, як є…

Він на берег лізе

Під черешнею в садочку
сіла Леся в холодочку.
Книжечку поклала збоку
і дріма собі, нівроку.

Кіт круг Лесі походжає,
скрушно хвостиком киває:
— Мур-мур-мур…
Ти вийшла з

Йшов лукою чорногуз і,
на диво, там загруз.
Нум, йому допоможімо,
навпростець — гайда, біжімо!

Чорногуз махнув крильми.
На траві лишились ми.
Гордо в небо птах

За садами рівне, чисте
орють поле трактористи.
А Марійка повен глечик
підняла води на плечі,
йде, радіючи, туди,
де кінчаються сади.

Тато там води нап’ється
і до неї

Я затаю твоє ім’я
в собі, моє кохання.
Воно — мов сонце, що сія,
одвічне здивування,
округле, наче буква О,
овал плечей та бедер,
як перса, що мені давно
затьмили серце

Я за стіл уранці сіла
і смачним сніданок з їла.
А відтак сказала мати:
— Треба крихти прибирати!
їх згорнула у поділ я
і виношу на подвір’я…

Голубів — лю-лю! —

Сіла хмара на коня:
хмара хмару доганя.
Вітер збоку як набіг
збив коня відразу з ніг.
Випустила хмара віжки
і пішла за обрій пішки.

В’ЯЗОЛАЗ

Зелен в’яз високий виріс.
В’язолаз на в’яза виліз.
Та зважай же, в’язолазе,
не скрути на в’язі в’язи!

ГРІЗНО ГРИМА

Чи ви чули чудасію?
Не пізнати в місті площ:
цілий тиждень і неділю
золотий періщить дощ!

У дощі пливе вівторок,
у дощі поплив четвер…
Прилетіло сорок