Володимир Лучук

— Хочеш бути возо-водом?
— Так!
Водовози воду возять.
Перепілки пити просять.
— На здоров’я!
— Хочеш бути рубо-дровом?
— Так!
Дроворуб руба дерева.
Деревини всюди

Пише хвостиком лисиця
слід по росяній траві.
Пише дятел, гарна птиця,
дивні знаки на корі.

Щось таємне пишуть риби
плавниками у ставку.
Зайчик сонячний на шибі
пише

Не шуми, зелений верше,—
хай почує вся земля,
як дитина слово перше,
слово м а м а промовля.

Ген тополя серед поля,
що додолу вітром гне;
хай дитина в слові

На уроці — тиша-тиша.
Букву «а» Марійка пише.
А як вивчиться писати,
то напише лист до брата:

і про те, як гарно в школі,
як працює мама в полі,
як Тарасик в

До Івасика у постіль
прилітає кінь у гості,
не звичайний,
а крилатий
— прилітає кінь
до хати.

Стремено
зірками сяє,
хлопчик коника
сідлає
і на, білому

У хатині над рікою
журавель
живе з жоною.

Журавлиха
рве щавель
серед зелен-лугу,
відеречком
журавель
носить воду з Бугу.
А мале журавленя
з

Йшов Тарасик по водичку
і зловив за хвіст синичку.
Та синичка невеличка
витирає сльози з личка,
каже хлопчику малому:

— Відпусти мене додому,
бо в печі вогонь

На осонні, у воді,
грались жабки молоді:
зелен-листям із ліщини
накривали собі спини,
то листочки в губи брали
і таночки награвали…

Жабок сонце не пекло,
жабкам

Живуть-поживають
і горя не мають:
літак — просто неба
на аеродромі,

Івась — у квартирі
в мурованім домі,
лелека — в гнізді,
білка — в дуплі,
а в норах

Я — Наталка,
ти — Оленка.
Я велика,
ти маленька.

Як захочу,
тільки скочу —
навіть хату перескочу.
Я по колу
стриб
та стриб!
— на одній нозі,
як

У долині лине гук —
То склика мурашок жук:
— Треба озеро копати,
У воді — дітей купати,
Бо замурзаних дітей
Забирає Бармалей!
У долині з дня до ночі
Чути вигуки

Загадка

Два батьки
і два синочки
в ліс ходили
по грибочки.
Кожен з них у козубку
ніс додому по грибку.
Я рахую:
— Раз-два-три!—
Чом їх три тут

Загадка

Поїздами
їздить він,
любить він літати,—
але все ж
найбільш привик
пішки мандрувати.
Ходить світом
навпростець,
не пита й дороги:

Мова кожного народу
неповторна і – своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші – трелі солов’я.
На своїй природній мові
і потоки гомонять:
зелен-клени у