Василь Пачовський

Чому так нічого, нічого
Сказати тобі я не міг? —
Було нас в покою за много,
Не міг я казати при всіх!

Раз тілько не було нікого,
Та слів десь не стало моїх; —
Чому так

Сумно мені, сумно,
Сумно мені дуже…
Вітер свище шумно
Тай об шиби дзвонить —
Маню, любий друже,
Біль головку клонить!

Маню, моя пташко,
Все не варт нічого! —
Жити

Як осінні вітри дунуть
І на небо хмари сунуть,
Попід хмари сумно лине
Ключ відлетних журавлів.
Хто з них верне, хто загине…
Чути їх прощальний спів —
Попід хмари сумно

Шумом грається бір, шумом ломиться ліс,
Шум колише дерева на горах,
В дебрах стогне ріка, розревілась, як біс,
Котить звали каміння на зворах.
По верхах хмари йдуть, десь далеко

Я розумію твій секрет,
Не будеш мені катом —
Скінчив я універзитет
Кохання з докторатом.

Збагнув всі тайни сліз, погроз,
Чи смішки, чи ляменти —
Який не був там риґороз

Ой, ти, смішку, смійся, смій!
Сонна мрія усміх твій,
Сонна мрієчка;
Ти невинна ще така,
Як лелієчка яка,
Як лелієчка!

Чи ти будеш все життя
Реготатися, дитя,
Тими

Зашуміли густі лози,
Синє небо хмуриться;
Чую, чую через люди,
Що Гануся журиться.

Як Ганусі не журитись?
Родичі злукавили —
Тай з нелюбом заручили,
А мене

І знов був я на забаві,
Чи на щастє, чи на горе?
Знов розбурхалось у серці
Спокійнісінькеє море!

Ми з собою говорили
Два-три слова, решту очи —
Все те впало в моє

Повстанська пісня

Ми лицарі без жаху і без смерти,
На злочин світу станем без ваги,
Ми присяглися долю переперти,
Роздерти присуд смерти ваш, боги!

Роздерли

В ніч під замком Мірамаре
Море плеще і шумить;
Блисне місяць ізза хмари —
Срібне плесо мерехтить,
Плеще і шумить.

Серед замку у городі
Йде царівна молода, —
Чути ляк у

Ніхто не знав, чого степи шуміли,
Чому могили сонні потряслись,
Чому поля від крови червоніли,
Чого серця від жовчі зайнялись!

Ніхто не йшов провідаться загонів,
Чому на них

Нанизав я ожереллє
З чистих перлів серед сліз
І приніс тобі, Ольдзюню,
На весні тобі приніс —
Тай поклав тобі на груди
Тії перли серед сліз!

А ти, Дзюню, розірвала
І

Прокотились три неділі,
Три неділі по весіллі —
Лисий — молодий гуляє,
З каварками мід спиває,
А у неї — гості є!
Там гербатку попиває
Той, що хліб ще не має —
Стори

Ти сама прийшла до мене,
Та між нами щось студене
Всунулось мов змія —
Ти жалілась, що пропало,
Що найкраще нас єднало,
Бо не той став нині я!

Я не той став! — правду

Ой чого-ж ти рожевієш —
Золота зірничко?
Що, дівчино, ти не скажеш,
Каже твоє личко…

Виглядайся крізь люстерко,
Сама як малина —
Твоє личко як яблочко
Стало як

Хто голубку голубив,
З пари любку перебив
Сокіл йому з хмари;
Хто з чужою в танці йшов,
Той до любости найшов
Зіроньку до пари!

Всі голубчик! і всі в ряд:
Ми вперед,

Скрізь весело труби трублять;
Всі дівчата мене люблять,
Я їх не займаю;
Одна трубка сумно трубить;
Та одна мене не любить,
Котру я кохаю!

Я стрінув знов забуту —
Забуту, незабуту
Перлину перших мрій;
Знов плачу і журюся —
Журюся і сміюся,
Ольдзюню, жалю мій!

І ти така приступна!
Приступна,

Шум-гульня не затихала,
Шумки гучно банда грала,
Поміст гнувся, трясся склеп —
Одна мамця з крісла встала,
Таткови на ухо шеп:

“Чо, татунцю, йдеш так живо?
Та всі з нею

І знов я в тебе в гостях дома
На лишенько своє!
Палає серце, як солома,
Бо знов той глум, той гордий сміх;
То з мене, з мене при усіх
Сміється “щастєчко моє”!

Сиджу між