Василь Пачовський

Як вітер повіє, то я похилюся,
Як ти усміхнешся, то я поклонюся,
На груди схилюся, на грудях твоїх
Як хмара до сонця сміюся!

У тебе на грудях не яре колосся,
Не яре колосся,

Знов журюся, ой журюся,
Від вітру валюся…
Куди гляну, подивлюся —
Що на думку не приходить,
Що із думки і не сходить,
Все Гануся тай Гануся!

Що Гануся знов казала
Тай

Як жалко ридала українська думка,
Як жалко ридав твій рояль!
Бреніли всі тони: і погріб і шумка —
Як дуже було мені жаль!

Мамунцю, ти грала, всі струни ридали,
А Дзюня,

Скрипки плачуть, скрипки грають,
Серце в танцю рознімають —
Гомін аж до церкви йде:
— Не всі тії ся кохають,
Що їх шлюбом повінчають! —
В церкві відгомін гуде.

То не

Летів лебідь попід хмари,
А не мав той лебідь пари,
Не мав пари, тілько жаль —
Жаль на тих, що пару взяли,
З пари його розігнали —
Линув сам світами в даль.

Линув лебідь

Кохана, схилися на груди,
Послухай як серце там грюка!
Вже битися довго не буде —
Там грюка, там стука розпука!…

Чи чуєш, як серце кигоче,
Без сліз каменіє на згубу —
Як

Віяв вітер долиною,
Затремтіло перце —
Я стрінувся з дівчиною,
Задрожало серце.

Стало пірячко летіти,
Серденько щеміти —
Як ми стали жебоніти,
Як маленькі

Срібна річка в сонцю грає,
Синьо в’ється, злотом сяє —
Рибки скачуть плесом филь; —
Гей ті рибки під водою
Ми любуємся ігрою
В блеску сонця, в зміні хвиль,

Наші мрії як

Я стрінув знов коханнє
Життєм оплачене,
Прокляте безталаннє
І щастє втрачене.

Столиця грала в шумі,
Клекочучи в юрбі,
А я в своїй задумі
Між нею йшов собі.

Іде

Дзюню, світ чужий для мене,
Ти одна мені своя,
Хоч ти все чужа для мене,
Як чужий для світа я!

Я любив тебе єдину,
Ой любив я, а ти ні!
Рій дівчат, куди

За лебідку круки б’ються,
Наступає чорна хмара —
Сонце на заваллю;
До Ольдзюні люди шлються,
Ми не будем собі пара —
Я загину з жалю.

А я круків тих розгоню,
А я тую

Вальс. Тай молода гуляє,
Молодий старий дрімає.
Впало в око се тіткам:
Живо дружбу закликають —
“Дами, дами вибирають!”
Крикнув дружба мущинам.

І зачалися

Ой ти соловій, золоте перо,
Та не вилітай, гілля не ламай,
Тай не заглядай у зелений май —
Та не наноси пір’я на гніздо!

А зі мною линь геть світами вдаль
І не щебечи, в гору

Мою любу люди взяли
Люди поанґажували,
Навіть любий лянсіє…
Хотьби й вальса нагулятись —
Годі тури дочекатись!
І то баль для мене є!?

Ті балі всі ні до чого!
А я

Ой нависли мої мисли,
Як ті хмари на весні,
Напиши-но що, дівчино,
Напиши-но що мені!

Коби крила, Стефцю мила,
Я летівби геть що день
До схід-сонця край віконця

І знов був я на забаві.
Дуже добре бавився —
Аж не годен розказати,
Кісткою задавився…

Смерком з родичами любки
В предпокою я сидів
І балакав про погоду —
Чогож

Мій коник вороник жене і дзвінками
Здалека вже любочці дзвонить,
Хтось дзвонить за нами, хтось іде за нами,
Хтось гонить за нами, хтось гонить!…

Мій коник вороник заржав, а за

Чую в хаті: він приїхав!
Він приїхав! — всі кричать,
Моя любочка кохана
Нову сукню хтіла брать.

Та часу уже не стало:
Двері відчинив панок,
Перше всунувся животик
В

Грати коломийки грай,
В коломийці щастя-рай,
Молодість і туга —
Грай мельодіє шумна,
Погуляєм, бо весна
Вже не буде друга!

Гей вставайте всі у ряд,
Ми вперед, дівчата

До вечері в шлюбнім строю
Сів старий із молодою —
А тоасти йдуть без тями,
Дві на жовто вбрані дами
Шепчуть у секреті всім:
“Добру партію зробила,
Вона того-во