Уляна Кравченко

У кубельці, у рідненькім
Тепленько пташині —
При батеньку і при неньці
Весело дитині.

Птах пташаткам в тихім кутку
Гніздочко звиває.
Пухом стелить, зерном кормить
До

Маленька дитинка,
три рочки я маю, –
а чим Ти, матусю,
я знаю, я знаю!

Обійму, пригорнусь,
дам квітку, дам рожу.
Матусю! Матусю!
Що більше я можу?

Мамо! Ти –

Не дай, щоб темний ворог України
Нас поборов,

До рідних святощів і до країни
Ти, Отче, в серце кождої людини
Сам влив любов.

Досить вже сліз росило наші вії,
Досить

Мамо! А де ж бо ти, де забарилась?!
Чую твій голос – тебе ж ні, не видко?!
Скорше. Не стій же! Мамочко, швидко,
скорше! Ну! Трохи скоріше ходи!
Деж ти бувала? Що ти робила?

Що це? Що так зашуміло,
Зашуміло, забриніло
Півсмерком в густім саді? —

Що це? Що це? — О, вже знаю,
Пробудились, вилітають
З сну гуртом гучним хрущі!

Як лиш май

У хатині над дитятком хворим
дрібні сльози ллє
та в розпуці нещаслива мати
в небо мольби шле…
Полишилось безталанній жінці,
це дитя одне,
взяла їй воєнна

Ой, яка ж бо Ти, Матусю,
Дорога та мила,
Того словечком сказати
Не моя ще сила..

Мов те сонечко на небі,
В лузі квітка красна,
Так Матуся в нашій хаті
Добра все та

Пташину бачила я в гарній клітці,
У позолоченій клітці дорогій,
Красиву пташину бачила я нині
І довго — довго на неї гляділа,
Аж сльозу стерти мусила я з вій.

На волі

Хоч ти неначе в домовині,
Україно моя,
У серця дні, мов у святині,
Твій образ ношу я.

Тебе з душі глубин кохаю,
Твоє ж бо я дитя!
Ой, краю ж рідний — ти мій раю,
Де

Мамочці рідненькій,
я – синок маленький –
в день оцього свята
зичу много літ!

Радощів багато!
Золота три міхи!
З синочка потіхи!
Мамо! Ти мій світ!

Поклін Тобі і слава, Жінко – Мати!
Поклін, хвала Тобі як творчій силі!
Великим Творець був, що дав Тобі цю власть:
у далечінь свій рід вести!
Служанка завтра Ти – і враз його

Щаслив, хто рідну матір має,
хоч зморшки вкрили вже чоло,
на світ спокійно споглядає,
не знає, що то в світі зло.
Для матері ти все дитина,
хоч ти розрісся наче дуб;
вона

Дзвіночки конвалій покрили діброву,
Ах глянь, що в дзвіночках тих чару і дива,
І квітів тайну зрозумієш ти мову,
У тебе ж, дитино, душа так чутлива…

І мусиш ти квітів тих чар

В пустині рамах
святий Йордан…
Верхи Юдеї — в райдужних гамах…
Над берегом лунає голос, неначе дзвін.
Це він —
Пророк Йоан —
народ свій до покути зве:
«Збудися, сонний

І заодно, неначе
Каріятида камінна,
на стійці!
І заодно без скарги слова, все готова
дитиночці, своїй пестійці,
до уст спрагнених чашу золоту подати,
Вона – та

Ой, скажи мені, струмочку,
Скажи тихесенько,
Чи тобі не гоже в гаю
Що журчиш сумненько?

Ой, скажи ти, соловію,
Співаче маленький,
Чом жалобою в даль лине
Голос твій

Із земних скарбів всіх ніщо на власність
Не маю… не хотіла…

Манила — кликала мене лиш ясність
До світла я стреміла.

Спинялась там — де в’яла квітка біла
Спинялась… берегла

На Україні скрізь сьогодні свято,
«День Матері» сім’ї святкують всюди,
величну пісню матерям співають,
поклін і хвалу їм складає світ!
Лиш я цієї пісні не співаю…
Ніжних –

Ти квітку з Назарету —
Марію, без гріха, —
Із волі Провидіння
Охороняв від зла.

Опікуне вседобрий
І діточок, і дів,
В блакить шлемо до
Тебе Палку молитву-спів:

В

Від Дунаю — моря віє
Вітерець теплом —

І щебече рід крилатий
По кущах гуртом.

Блиск сонейка заливає
Гори і площінь —

Звідусіль спів долітає:
“Тінь — цвірінь,