Уляна Кравченко

У гостину з лялечками,
Так прийшли, мов з діточками,
Гандзя і мала Катруся.

Щиро їх витає Нуся:
— Гостям раді! Ах, кохані!
Зараз бавимося “в пані”!

Прошу свіжі

Радуйся, земле чорна, кріпка.
Тіла і крові причастя приймаєш…
Кров’ю насичене лоно твоє
зродить Титана,
Велетня помсти
за вчасну їх смерть!..

* * *

Сотні

Я маленький хлопчик
Сьомий рочок маю
Але про Шевченка
Вже богато знаю.

Нині нам про Нього
Мамочка сказали —
Рушником новеньким
Ми портрет прибрали.

Принесли ми

На світі сонце, воля, радість, рух,
встають держави й гинуть, а твій дух
кружля при тім, котрому ти віддана,
в тісних границях хатки чи палати.
Твій світ – колиска малого диттяти,

Чудовий вечір. Літо. Жар стихав.
Я при вікні відчиненому сіла,
Хазайські діла нині всі скінчила.
І муж пішов і ждати не казав.
Багату землю сумерк обнімав.
Десь обжинкова пісня

Мати Божа! Мати Божа!
Дай здоровля нашій нені!
І Тобі ми назбираєм
ярих квітів повні жмені…
Зберемо дзвінки лілові,
що найкращі у діброві, –
нарвемо волошків в

Кинь за мене, моя нене,
свій журливий страх;
через це життя злиденне
знайду простий шлях.

Дух Твій з міццю чарівною
при мені вита,
то в життю й під зла вагою
не