Уляна Кравченко

Стелися, барвінку, ще нижче, ще нижче,
присядься, матусю, ще ближче, ще ближче.

Зіпру я головку та на твої груди,
і мило і любо, солодко нам буде…

Тут затишно, тихо, там

Мамо! Мамуню! Люба моя!
Якщо від мене мусиш іти,
тям хоч, єдина жде тут дитина, –
доня твоя!
Мамо! Не гайся!
Мамо, коли ти далеко від мене,
світ, куди гляну, темний,

Прошу, мамо, не відходь від мене.
Ой, без тебе, мамо, світ студений…
Без матусі рідної, без неньки
для дитинки світик цей гарненький:

Меркне зірка в небесах,
мовкне, не

Серце нам живіше б’ється,
очі криються сльозою…
Мамо! Це ж бо з привітанням
стали ми перед тобою.

О, прийми від нас ті квіти;
це ж твоє сьогодні свято!
Квіти скроплені

Мамусю солодка!
Глянь, віршик приношу.
Річ така коротка; –
вибач мені, прошу.

Я пишу від рана, –
вийшло трошки крию; –
вибачай, кохана,
і – живи щасливо!

Я

Гей, сестричко, дай рученьку,
встаньмо враз і ми у ряд, –
знай, сьогодні свою Неньку
кожний звеличати рад.

Хоч ми дуже ще маленькі,
подивіться: – чи не так?!
Та на

Як сяють зорі на неба склоні,
А я, матусю, при твоїм лоні,

За твоїм словом лину в казочний
Цей світ чудовий, світ непорочний,

Гублюсь в просторі, де сяють зорі,
Перед

Мамо, сипле, сипле сніг!
Бач, вже білі сніжинки
Бруд застелюють доріг,
Криють людських стоп сліди.

Ой, дитино, сніжинки
Криють білістю слід стоп —
Та нечистих діл

Поспіши, дитинко мила,
Глянь на світ в округ —
Все зима снігом покрила
І поля, і луг.

Ні загрітись у промінню,
Ні знайти зерні,
Ось лежить там на камінню
Пташка

Та зима така чудова,
Радісно її вітаю;

Повертаю знов до Львова,
Де тітусю добру маю,

Де мене жде много втіх,
Купить кожушок тітуся
І тепленькі черевики.

Не

Як зима, цариця біла,
З півночи прийшла до нас,

Геть природа помертвіла
І блиск сонечка вмить згас.

Бо зима, цариця біла,
Хоч, і гарна та грізна;

Ледве на престолі

Вітер завиває, гуляє по полю,
ой, не всі тут маєм однакову долю.

Ой, давно останні квіточки зів’яли,
добре тим, що хліба на зиму придбали.

Білий сніг вкриває долини і гори,

Нуся: “В мене лялечка велика
У суконці, в черевиках.
І паяцика я маю,
День цілий бавлюсь, гуляю”.

Гандзя: “Я бавлюся лиш у свято,
Бо нема часу багато —
Годі день цілий

— Донцю! Тут питалася матуся
Сонечка щодня:
“Чи ти бачиш, що там робить Нуся,
Донечка моя?”

— Так! Падуть і на її головку
Проміні мої
І цілують те волосся з

Хоч собі мала я Нуся,
(Я лиш перший рік учуся)
Та свідоцтва не боюся.

Але в тім немає дива,
Я трудяща, не лінива.

Кажуть, цей не зна, що горе,
Хто ту лінь хоч раз

Там ось гори — тут долини
І струмочок срібносиний,
Вершком пісок і рінь,
Між вербами холод-тінь.

Це картина величава
А забава? Тут забава
Так чудова! Мій Ти

У гостину з лялечками,
Так прийшли, мов з діточками,
Гандзя і мала Катруся.

Щиро їх витає Нуся:
— Гостям раді! Ах, кохані!
Зараз бавимося “в пані”!

Прошу свіжі

Радуйся, земле чорна, кріпка.
Тіла і крові причастя приймаєш…
Кров’ю насичене лоно твоє
зродить Титана,
Велетня помсти
за вчасну їх смерть!..

* * *

Сотні

Я маленький хлопчик
Сьомий рочок маю
Але про Шевченка
Вже богато знаю.

Нині нам про Нього
Мамочка сказали —
Рушником новеньким
Ми портрет прибрали.

Принесли ми

Мати Божа! Мати Божа!
Дай здоровля нашій нені!
І Тобі ми назбираєм
ярих квітів повні жмені…
Зберемо дзвінки лілові,
що найкращі у діброві, –
нарвемо волошків в