Уляна Кравченко

Дитинка і Мати. Картина звичайна.
А все ж наче сонця промінням осяйна.

Блакитом мальована, сонцем залита
і стяжками – чаром веселки сповита…

Загорнена в вічність… в безмежні

У раменах Твоїх, Маріє,
Ісус, дитина, наче квітка, рожа…
Ти пригортаєш скарб свій молитовно,
і зберігаєш вічною любов’ю
для правди світу…
А там – у млах –
простертий шлях,

Співай, дитино! Пісня звінка
хай сріблом ллється з серця дна.

Бери в пісонці найвисший тон,
життя красується, як цвіт з ослон.

Цвіте для тебе сам щастя цвіт,
тобі, дитино,

В садочку вітоньки гне буря, хиляє,
Листки рве так ніжні, слабі так, мов ти,
І квіти нещадно зриває;
При тобі-ж тут ненька чуває.
Спокійно засни.

В саді заливає дощ птиці

Голос твій дитино
Як ті срібні звони,
Бо у нім лиш чути
Правди щирі тони.

Бо той голосочок
Облуди не знає,
Ним само серденько
Мовить-промовляє.

Голосочок

Жила ненька — і дрібненька
Квітка пишно цвіла —
І ся хатка, мов палатка,
Блесками зоріла.

Нема неньки — і дрібненька
Квітонька зів’яла —
І в хатині-сиротині
Недоля

У кубельці, у рідненькім
Тепленько пташині —
При батеньку і при неньці
Весело дитині.

Птах пташаткам в тихім кутку
Гніздочко звиває.
Пухом стелить, зерном кормить
До

Ой, яка ж бо Ти, Матусю,
Дорога та мила,
Того словечком сказати
Не моя ще сила..

Мов те сонечко на небі,
В лузі квітка красна,
Так Матуся в нашій хаті
Добра все та

Щаслив, хто рідну матір має,
хоч зморшки вкрили вже чоло,
на світ спокійно споглядає,
не знає, що то в світі зло.
Для матері ти все дитина,
хоч ти розрісся наче дуб;
вона

Мамочці рідненькій,
я – синок маленький –
в день оцього свята
зичу много літ!

Радощів багато!
Золота три міхи!
З синочка потіхи!
Мамо! Ти мій світ!

Квітко з зіркою ясною,
Квітко ніжна з синім оком,
А відкіль ти тут узялась
Над водою, над потоком?!

Як огрілася землиця
Від весняного проміння,
Так на крилах теплий

Бачиш, доню, цвіт лелії,
Що нині зацвів,
Одягом велично-пишним
Весь сад прикрасив.

Стебло струнке несе високо
Над дрібний хабаз —
На сніжистобілій шаті
Плям нема ні

Жила квітка у садочку
і лиха не знала,
В світлі сонця листя гріла,
Росою вмивала.

Аж раз гусінь препогана
На квітці усіла,
Їла з неї лист за листом —
Пупіночки

Вранці, на Зелені Свята,
Земле, ти така богата,
Сяєш чаром і красою
Непорочною, святою!

Хто ж тебе прибрав так чисто
В квітів одяг, з рос намисто?
Хто ж тебе прибрав

Дзвіночки конвалій покрили діброву,
Ах глянь, що в дзвіночках тих чару і дива,
І квітів тайну зрозумієш ти мову,
У тебе ж, дитино, душа так чутлива…

І мусиш ти квітів тих чар

На Україні скрізь сьогодні свято,
«День Матері» сім’ї святкують всюди,
величну пісню матерям співають,
поклін і хвалу їм складає світ!
Лиш я цієї пісні не співаю…
Ніжних –

О, Мамочко!
Любити так, як любиш ти,
ніхто не вміє на землі;
тому ми всі – дітей гурток –
сплітаємо тобі вінок
з найкращих квітів на весні;
тому – при гомоні пісень –

Гей, сестричко, дай рученьку,
встаньмо враз і ми у ряд, –
знай, сьогодні свою Неньку
кожний звеличати рад.

Хоч ми дуже ще маленькі,
подивіться: – чи не так?!
Та на

Сонечко сіяє повне сили й хвали,
Вітерець тепленький віє між лугів —
А з небес блакиту, із спокою царства,
Весну нам віщує жайворонків спів.

Весну нам віщує, — хоч весна з зимою

Вітер віє без упину,
Мете листям по болоню…
Мамо, глянь на цю дитину,
Простягла до нас долоню.
Наче голуб’ятко біле,
А одіте так убого,
Вже мабуть осиротіле
І не має