Українська поезія: вірші класиків і сучасних авторів

Як від наруги, від болю заплачу:
“Я щось для тебе значу?”

Душу одверну холодну й незрячу:
“Я щось для тебе значу?”

Стисну вуста побілілі, тремтячі:
“Я щось для тебе

Навіщо, друже, вам моя любов?
Чи та, домашня, вас уже не гріє?
Ми так почасти прагнемо обнов,
Що аж самі в тих клопотах старієм.

Навіщо, друже, вам моя любов,
Коли нам випав

Моєю ласкою ніколи не голублений,
моєю ніжністю ніколи не ласкавлений,
у юрмищах років роковано загублений,
моїм мовчанням зопалу ославлений.

В снігах вселенських, у зірках

Що — “вороги”? Вони як татарва,
що сліпо пре на поле Куликове,
де лютості твоєї тятива
тремтить і жде, на чесну прю готова.

Що — “вороги”?.. Вони немов трава,
яка зросте й на

Мій голубе, мій соколе, мій друже…
Який незвичний, нетутешній тон!
Скипає цвітом і за святом тужить
у цих словах буденний лексикон.

Що я мовчу? Що я тобі говорю
в триклятій у

Ви ще згадаєте мене
не раз у колотнечі світу,
коли дорога вас мине,
коли вам зірка не засвітить.

Я вам являтимусь, як гріх.
Під небом іншої любові
вам будуть червоно

Сорок восьмий. На ослоні,
біля хати на осонні
тато з мамою сидять.

В мами шия у намисті,
в мами очі — небо чисте…
Гуси з вирію летять.

В тата вишита манішка,
пальці

До всього звикають люди.
Звикають навіть до лиха.
До кулі у теплих грудях
звикають, лиш стогнуть стиха.

Звикають до спазмів у скронях,
бо, може, так воно й треба,
щоб

І скотиться з неба погасла,
а може, погашена зірка.

І жінку чужу запитаєш:
“Чому тобі, сестро, так гірко?”

І приймеш наругу. І погляд
презирливий стерпиш мов кару

за

І буває таке безлюддя
серед людей,
як затемнення сонця
у білий день,
і така безнадія клята
й пекельна скрута,
коли мусиш друга спитати:
— І ти, Бруте?..

Втекти, втекти, о, так тікати,
як від орди, як від біди!
Травою, пилом, прахом стати,
німою безвістю води.

Та коли й тінь моя розтане
і слід непам’ять загребе —
о, голос

“Откуда такая нежность?..”
Марина Цветаєва

Як з хмари лавина сніжна,
як з неба — зима,
ця тиха, ця дика ніжність,
спасіння нема.

Ця ніжність, якої — до згуби…

Живе при глобусі тарган –
Бешкетник, навіть хуліган.

Ідуть чутки, що саме він
Змішав кордони трьох країн.
Що перекрив, без балачок.
Блакитні русла двох річок,

І, наче

Достеменно нам відомі
Шкідники у нашім домі.
Ясна річ. це – гризуни.
Мухи, міль і таргани.
А над ними головний –
Таємничий Домовий.

Безумовно, це вони.
Навіть влітку

Хто це йде, куди захоче,
Не рипить і не тупоче?
Хто це ходить не голодним —
Тільки теплим чи холодним?
Це ж на кого ждуть кущі,
Квіти, ягоди, хвощі
Навіть миші та

До добра добра додати,
трохи гумору вмішати,
сипонути навмання
чудернацького знання,
сумотинки – дві краплинки,
ложку сміху – на утіху,
співчуття – для вороття
гарних

Де хлюпоче хвиля чиста —
Примостився міст до міста,
І, як вечір настає,
Він шепоче про своє:
Про машини многото́нні —
Як гули вони гуртом,
Як до нього теплі

Поле. Зорі. Ніч казкова.
Долинає тихий спів.
То лунає колискова:
Не людська, а колоскова —
Найніжніша колискова —
Для маленьких колосків.
Сплять озерця і ліски,
Рибки

Все, що звечора наснилося,
Як воно в мені вмістилося?
Олімпійський стадіон,
І верблюд, і білий слон,
Корабель космічний,
Пломбір полуничний,
На ставку тонкий

Корова спекла коровай,
Непо́спіхом сіла в трамвай,
І, доки поїздка тривала,
Нікого вона не минала:
Ні мишку, ні качку, ні квочку —
Давала усім по шматочку,
Бо змалку, у