Цикл
1. Передкарпаття
Це край, де мовкне спів флояр
під жоновИ [1] жертовний стукіт,
де так подібні до хлоп’ят
худі баранчики
і
Назовні
дозріває ніч,
ятріє рожами,
згоряє запахом
у ранок.
Червона рожа
кожного
згоряє.
І залишається непроминання,
без життя.
Якщо дерево
яке дасть мені
останній рятунок
вже ось-ось догризатимуть
баби-яги
і отруйні змії —
чи хоч одне-єдине
літаченя
на криля мене
візьме?
Коли вона плелася в коси —
чом, скрипко, відвернулась пріч?
Як музику пустила босу
в гаку непевну, звабну ніч?
Ох, смиче, теж дививсь куди ги? —
вже ж сивина спадає з пліч,
Під деревами –
вечір.
Сонце кидає в вікно
останні мідяки,
які зникають
між смуглявістю
твоїх колін.
В кімнаті:
тільки ми.
Я хочу плакати, бо туск,
бо довгов’язий дощ і скелі, —
тебе втрачаю і не склею
нічого вже. Не златоусть —
ні Одісей, ні князь, ні гридень,
а лиш зникаючий, як віск…
От
По стовчених колінами ліжках,
по перелитих чашах,
по стисках зимних, як гадюки, рук –
ти повернулася до мене, принесла
у серці, як у дзбані, сльози
і тиху вірність
на
Кожний день
до мене
навідуються кораблі
вони усідаються під смереками
і важко дихають зябрами
тоді я нанизую їх
на вербову гілку
і несу до океану
а якщо ви
...Сторінка 969 із 969
Чудовий! Коли поруч.....