Українська поезія: вірші класиків і сучасних авторів

Таксу, спритну і швидку,
я веду на повідку.
Рветься такса з повідка,
аж болить мені рука.
Ну, чому ж вона така
надто спритна і швидка?
Ну, а такса у цей час,
ось що

Склалась думка у Пітона,
що живе він монотонно:
тільки їсть і тільки спить.
Ну, хіба ще в сні хропить.

Сумно й нудно. Ось чому
забажалося йому
трохи інших

Щира, кльова, щедрослова,
хай живе дитяча мова!
А дорослу, перерослу,
не люблю я, бо вона –
перелякана й нудна.
Та – дитяча, неледача,
хоч, буває, і заплаче,
але завжди

Я наївся досхочу –
Тільки дихаю й мовчу,
Бо уже мені до рота
Не пролізе навіть шпрота,
Навіть макова зернинка
Чи зернинки половинка.
І не встати, і не сісти,
Тож я

Йшли. Угледіли. Спинились.
Підійшли. Порозумілись.
Дещо спільне пригадали.
Головами похитали.
Пожурились, повсміхались.
І шляхетно попрощались.
Гарних навчені манер

Тиша. Сон. Будильник. Ранок.
Мама. Тато. Джек. Сніданок.
Сумка. Термос. Ковбаса.
Ліфт. Автобус. Шлях. Краса!
Стежка. Ліс. Дуби. Ялиці.
Вуж. Гриби. Пташки. Суниці.
Білка.

Обіцяю: неодмінно
Буду вчитись на «відмінно»
І поводитися кльово,
І завжди тримати слово.

Обіцяю: буду в русі,
Помагатиму бабусі,
Не палитиму ніколи,
А тим паче біля

Ми хворієм, як належить:
В горлі – біль, у носі – нежить,
В грудях – бухкання і хрип.
Ми хворіємо на грип.
Кашель, піт, важкі повіки.
Все набридло: мед і ліки,
Молоко,

Задоволені в´юни –
По ставках живуть вони.
Задоволені й слони –
По лісах живуть вони.
Водоплавному в´юнові
Нащо заздрити слонові,
Суходольному ж слону
Нащо заздрити

Своя мета життя – в кота.
Мабуть, не та мета – в кита.
Та й в них, напевне, не така,
Як у гиндика чи бика.
А у бика, вважаю я,
Мета – інакша, ніж моя.
Вже чималі й твої

Якось двом із наших кур
Ми зробили манікюр.
Вони зранку не вітаються,
Манікюрами пишаються,
Вже не хочуть жить в селі –
Копирсатись у землі.
День пройшов. Голодні

Броня зиму малювала:
Теплу кофту надівала,
Чобіточки і пальто,
Шапку, шарфик ще й спідницю –
Певно, щоб не застудиться.
Ось прийшла з роботи мама:
– Це комедія чи

Два хор-р-р-ро-брі хробаки
Й два сміл-л-ли-ві слимаки
Закладалися на гріш,
Хто з них бігає скоріш.
А дистанція така –
До трухлявого пенька.
Скоро землю вкриє сніг,
Та

Сірий вовчик, лев і птах,
Поні волохаті –
Всі з хвостами, при хвостах,
Всі такі хвостаті.
І собаки, і коти,
І слони, і миші:
Де не глянь, хвости, хвости –
З ними

Наснилися доні небачені коні:
У яблуках – сині, без яблук – червоні,
Копита – посріблені,
Очі – як зорі,
Розвітрені гриви
І крила прозорі.
Це сталося в поїзді, в спальнім

Другий рік у нашій хаті,
Симпатичні, волохаті,
Тишком-нишком, десь під ліжком
Шалахмунеси живуть.
А що їх ніхто не бачить –
Це нічого ще не значить,
Бо вночі, коли всі

Ми сьогодні – снігопади
У снігу – дахи і сходи.
Небо – дзвінкомолоде.
Ми сьогодні – снігоходи:
Ті, хто вулицями йде.

Славно Києвом гуляти –
Навпрошки і по стежках.
Ми

Цей маленький павучок –
Не прихильник балачок:
Він ні з ким не розмовляє,
Він уголос не співає.
Мріє швидше підрости.
Вчиться прясти та плести.
Хай побачить цілий

П’ятий розділ збірки “Макро і мікро”

Сорок років моїх
Сорок пісень моїх
Сорок мук моїх
Сорок помилок моїх
Сорок горілок моїх
Сорок шляхів моїх
Сорок згуб моїх

П’ятий розділ збірки “Макро і мікро”

Граки літають табунами,
Орел один шуга у верховітті.
Що, милий Боже, буде з нами,
Граками двадцять першого століття?..