Українська поезія: вірші класиків і сучасних авторів

Із “Молитви”

Давіть устами
перший
виноград,
аби в залозах
заболіло соком.

Вимочуйте зіниці
у настойці
виноградної лози,
аби проникла до очей
небесна

Із “Молитви”

Обмий мене водою
з-під Твоєго ребра, –
й заголосить світанок
в тілі моїм.

Звогчи уста мої
губкою теплоти, –
й заячать слова
розсадою на

Із “Молитви”

Налий жалю в ваші серця
за тих:

що прикуті до ложа
тугою за
небесним,

що спраглі правди Твоєї
впали при
всохлій ріці,

що схитнулися
в

Із “Молитви”

Ступаєм вітру крилом,
перехиляєшся через
край світу, –
і пнуться до Тебе гори,
з-під них
прориваються води,
із них
тягнуть наживу дерева
і

Із “Молитви”

Ти розрушив хрестом смерть, –
і воскресали блискавки
з утроб загробних,
розтинали світ
і просвітлювали
темні надра.

І ми садили
в межисвітніх

Із “Молитви”

Зливою квітів очисти
серце моє,
щоб стіни його
встелялися біллю пелюстком,
які під вітром з-за світу
мову Твою шелестіли б.

В серці моїм

Із “Молитви”

Відізвися хоч
відгомоном,
що зазвучав би,
наче надія.

Обвістися хоч
ледве помітним звуком,
що нагадував би
форму обітниці.

Навіть

Із “Молитви”

Відкрий уста мої,
щоб слова виходили
повні і чисті,
як сльози,
обдихані духом
Твоїм.

Щоб на галявині віддиху
Твого
зазвучали фіялково.

І

Із “Молитви”

Скажімо всім:
щоб Богу бути чоловіком
треба розминатися з собою
поміж вічним і дочасним,
між порочною землею,
й непорочно-чистою

Із “Молитви”

Помолімся, щоби
одчинився простір,
і потекло з небесної зіниці
тепло у земне лоно
й вигріло його
з неплідности.

Помолімося, щоб
містичний

Із “Молитви”

Навчи мене:

як зсунути з обличчя
темряву,
що гладила і гріла,
як приємна притча
невидющим;

як здерти лишаї
непевности і сумніву
з душі
й

Із “Молитви”

Розсипаєш над землею
тьму
і встановлюється ніч.

Звірі розсувають
хащі
і бредуть крізь темінь.

Підносиш понад видноколо
лик
і встановлюєш

Із “Молитви”

Мушу ломити тіло своє
для Тебе,
щоб перевтілитись
в душу.

Мушу ломити кров свою
з Тобою,
щоби проглянути
по той бік
надії.

І доливати

Із “Молитви”

Простели небеса
і закутай нас,
наче в пеленку.

Ми притулимо небо
до щік,
наче ковдру,

й голубизна
закропить нам
очі.

І зануримось,

Із “Молитви”

Не відкидай мене
від Твого лиця,
бо темрява
загусне в моїм серці
і спинить біг життя.

Не відкидай, бо
страх
стисне під свідомістю
китицю

Із “Молитви”

Заснути плоттю – це
не відчувати,
як шепоти
голублять вухо,
як коса
струмує між грудьми,
як трепетом
тривожить стать.

Заснути плоттю –

Із “Молитви”

У голос Твій
звину свої пісні
й обезголошуся.

Із подиху Твого
вдихну безмежности
і задихнуся.

В покоїші Твоїм
нап’юся тишини
і заспокоюся.

Із “Молитви”

Зложивши печалі життя
на столі,
ступимо білим світлом
до Тебе.

І промиє нас біллю
до білих кісток,

і розчинить нас
вічність
у

Із “Молитви”

Вочеловічивши себе,
Ти одночасно нас вобожив,
вложив у душу неба голубінь,
скарав надією і тугою
за божим.

Вочеловічивши себе,
Ти нас зробив

Із “Молитви”

Заховай мене в рани
на Твоїх ногах,
щоб плоть моя
всякала тлінню
в дерево хреста.

Заховай мене в рани
на руках,
щоб вітер з надсвіту