Вірші сучасних українських та зарубіжних поетів

У дверях на летовищі стояла,
Перевіряла авіаквитки,
Аеродинамічні ноги мала,
Литки в польоті, наче літаки.
Вони летіли під спідничку – вгору,
Поблискуючи золотом панчіх,

Ми цілувались на морозі
У різдвяну блакитну ніч.
До сіна в польовому стозі
Ішла сарна з гірських узбіч.
Ішла високонога, чала,
Із карим поглядом сарна.
Та нас вона не

Мені твоїх поцілунків
Вовік не буде доста,
Тож підпливай до мене,
Сирено злотохвоста.
Я маю трохи дивні,
Та все ж чудові клешні,
Вони тебе зігріють,
Як почуття

Коли каштани в Києві цвітуть
І пахнуть медом голоси киянок,
Моя душа світлішає, мов ранок,
Вивітрюється з крові каламуть,

Бентежить сонце, як жіноча грудь,
Побачена крізь

Якщо дивитись в небеса
Вночі, як зір стоїть яса, –
В космічних безмірів величчя,
Зринає там твоя коса,
Твоє чоло, твоє обличчя…
Та я не тішуся твоїм
Небесним образом,

Люблю вночі на небеса дивитись,
Коли зірки, немов бджолиний рій,
Поблискують крильми, і повен мрій
Виходить місяць, як прадавній витязь.

Блакитом неба прагну оповитись,

Поема

Я зроду скіф. Я правнук Борисфена.
Вмираю в Римі й проклинаю Рим.
Ось вам життя мого остання сцена,
Ось вам убивця мій і

Полечу я до Монголії
Та й куплю собі коня
Білого, як цвіт магнолії,
Ніжного, як цуценя.

І назад я аж до Києва
Буду їхать на коні.
Стану, як душа Батиєва,
При

В тобі одній люблю я безліч
Жінок, дівчаток і бабусь.
Числа твоїх облич і масок
Я, наче космосу, боюсь.

Боюсь одкинути завісу
Над безміром твого єства.
Люблю я тайну

Я розумію світло. Це — душа.
Любові й космосу глибини. Жертва.
Блиск розуму. Благословіння миру.
Палання рук. Веселощі трави.

А що таке темноти? Я не знаю.
Можливо, це —

Вернувся татко із Кавказу,
Вхопив синка на руки зразу:
— Чи був, синочку, хтось у нас,
Коли я їздив на Кавказ? —
А той говорить: — З яродрому
Один ходив до нас додому.
Все

Вовк дисертацію учену захистив
На ступінь вівцезнавця-кандидата.
Він глибоко питання освітив,
Як слід овець давити й поїдати.
Тепер з вовків виходять фахівці
Небачені. Рекорди

Вже наука творить речі,
Що і в снах не снилися.
Ось, приміром, як матраци
В нас колись робилися?
Технологія в цім ділі
Всім була відомою.
Набивали їх травою, Тирсою,

Сам не знаю, звідкіля Саву Вареницю
Швидкокрилим літаком занесло в столицю.
Днів за два чи то за три влаштував він справи
І заскочив у кафе «Українські страви».
— Дайте,— каже,—

І таких, на жаль великий, носить ще земля:
Утекла від тата мама, кинула маля.
Довелось женитись тату в зрілі вже літа.
— Ну як тобі нова мама? — він синка пита.
Хлопчик мнеться,

Жив та був собі Іван,
Управляв Іваном пан.
Увірвавсь терпець Івану,
Дав Іван по шиї пану.
Пан пропав. Іван куняв,
Бо ніхто не підганяв.
Зажурились вчені люди:
Що з

До крамниці дамочка
Увійшла з дитям.
— Купи книжку, мамочко,
Он вона, отам…
Мама здивувалася:
— Кніжечку ти хошь?
Ето на украінском.
Что ти в нєй поймйошь?
Кніжкі,

В науковім інституті
Сталось чудо наяву.
Там машину електронну
Сконструйовано нову.
Незвичайна та машина,
Заощаджуючи час,
Полічила за хвилину,
Скільки є курей у нас.

Школярі на вигоні
У футбола гралися,
А до їх портфеликів
Цуцики добралися.
Та як стали гризтися,
Сукині синочки, —
Розтягли портфелики
На дрібні шматочки.
Про таку

Як до мами-одиночки
Вдень прийшов піжон,
Потягла вона синочка
На тісний балкон.
— Ти сиди отут, синочку,
Тихо, не кричи
Та дядьків, які проходять
Унизу, лічи.
— Я