Вірші сучасних українських та зарубіжних поетів

Блискітки, блискітки перлямутрові
На мусянжовім і на чорнім рельєфах ріль.
Перевертаються скиби важкі, одкраяні,
Перевертаються брили на безліч миль.

Монументальний і

Як я помру, до мене не підходь,
І рук своїх ти не клади на мене,
Бо дотик твій відчує моя плоть,
І серце стрепенеться вже студене.

Та на моїм обличчі не сяйне
Щасливий усміх

Маленькому АНДРІЄВІ КИТАСТОМУ присвячую.

А… А… А-а-а!
А-а… А… А…
Ходить місяць і зоря
Через гори і моря, —
Це ж до нашої дитини
Ходять гості з України:
Ясен

Боже, яка ти в цілунку глибока,
Наче безодня в тремтячій сльозі
Із всевидющого божого ока!
Боже, яка ти в торканні спрагненна,
Наче пустеля, що мріє в пісках
Про океану

Зостаньсь на цілу ніч!
І я зоставсь до ранку…
Над раном сонця ждав,
І відхиляв фіранку
Для перших променів,
Та сонце не зійшло,
Стояла ніч навкруг,
Чорніло неба

В землі, мов клубень бараболі,
Росте моя снага крута,
А ти летиш в прозорій льолі,
Неначе птиця золота.

І стать моя стримить, мов колос,
Мов кукурудзяний шулюк,
Бо

Я роздягнув тебе в уяві,
І вивів голу на поля…
Як діти, колоски тужаві
До тебе бігли віддаля.

Твоє чоло було безхмарне,
Як свічки лик при поклятьбі,
І вибігали з гаю

Ти пахнеш, наче конюшина біла,
Я ж підійшов до тебе, ніби кінь,
Губами доторкнувся твого тіла,
Де повно ніжних, тайних тремкотінь.

Тебе не бачив я, а тільки запах
Вдихнув з

Я в пазуху зайду тайком,
Неначе злодій до комори.
Там пахнуть груди молоком,
Мов травами гуцульські гори.

Нічого більше там нема,
Лиш хрестик золотий – між ними,
І

Я був на далекій чужині, –
Там небо таке ж голубе,
Та тільки нема Батьківщини,
Нема там, Вітчизно, тебе.

Бо в ріднім краю над землею
Чистіша і глибша блакить
І сонце

Стоїть над Дніпром невмирущий
Поет український бунтар,
Увічнений в бронзі, граніті
І в серці народнім Кобзар.

Коли у степах України
Настане світанку пора,
Вдивляються

Поїзд підходить до рідного міста.
– Олександрія! – сказав провідник.
Бачу в вікні незнайомі квартали,
Тихий майдан біля колії зник.
Серце схвильоване б’ється частіше
(Рідний

Десь далеко в полі, біля стежки,
Кароокий соняшник стоїть.
Там згубила ти свої сережки
На землі розпеченій, як мідь.

Там шукали ми твоєї згуби
Ночами у травах запашних,

Обніми мене руками,
Пригорни мене крильми,
Вкрий цілунками-листками,
У свій сон мене візьми.

Спи спокійно до світання,
Не тривожся, не будись,
Щоб тривало в сні кохання,

З далекого краю
Лелеки летіли,
Та в одного лелеченьки
Крилоньки зомліли.

Висушила силу
Чужина проклята,
Візьміть мене, лелеченьки,
На свої крилята.

Ніч

1
Телефон мій уночі
Застрибав, дзеленьчучи.

Я схопився з ліжка скоро:
“Хто говорить?
Хто говорить?!
Хто шумить, не ждучи дня?!”

“Слоненя!”

“А-а, це

В душі я чую неясний мотив,
Так ніби десь під вітром опівночі
Дзвенить води весняної розлив
Над нивами чи ніби десь в обочі.

Осінній лист у золоті поплив —
Аж споминів моїх

Благослови, мій Боже, Україну,
З’єднай водно всі київські церкви,
Завмерлу нашу мову оживи,
Козацьку славу підніми із тліну.

Я смерть свою молитвою зустріну,
Вклонюсь Тобі

Ходять тополі-дівчата оазами,
Щастя прийдешнього замріяні матері…
Їм це! Для них це і сонце вгорі,
І потом заходяться зморшки старі,
І риплять круторогі ярмом і

На мене дивиться вікно –
Щось рідне в погляді сумному,
Так ніби я забув давно
Свій молодечий образ в ньому.

Так довго я дививсь колись
На те вікно щодня й щоночі,
Що в