На полях поетичних,
ідеями вседобра, з руки,
подібно зерну пшеничному,
а сходити
і плодоносити
словесному уже в душах,
і перетворюватись у віршах
на харч,
що
Конвертуй світлосутність поезії в душах
що у формах людей та тварин, в танцях риб, і пернатих одежах,
хай тримається день твій на спинах
в рядках поетичних квітучих рослин,
і
Душа простяглася просторами поетичними –
словами заземленими, текстовливаннями океанними, поетиковивершеними небами.
Віршовтіленнями доторкально-фізичними
переходжу де моя на Землі
Серцем-садом
втілення засадив я,
в ньому квітами радо
всміхаються відчування, серед не скошеного добротрав’я,
на душевнотілесних деревах з гнізд співають птахи поетичні,
так
Людському наступному світу
в техноскафандр одітому,
майбутній космолюдині
на новопланети видимі,
відправляю цього інформолиста
із книги змісту мого творчопласта,
у
Творчою енергією
з рукописів і моніторів поетоматерією
віддзеркалюються маяками вірші
і вписуються у людські душі.
У всесвітніх сенсових бібліотеках внутрішніх
шелестять
Спочатку поет жив в життєпросторі світла
як найяскравішому прояві світу,
там суцільними світильниками
завішані квадрати стелі
в презентаційних залах
сяйвами заливали
його й
Солдатське життя обмежене в часі і просторі,
і за дім слугує казарма,
війна замінила наші мирні справи на бойові чергування,
і за матеріально-відповідальне майно солдатам стали
Мілітарна форма життя
і воєнний стан існування
все більше вдягає моє тіло в камуфляжні одежі
все об’ємніше намотується клубок обов’язків
і додається важчої зброї та різкості
З всепрекрасної поетичної матерії
розцвітають в душах сенсів нових містерії,
зростають міста філософські,
наступність її народжує оновлені цивілізації людословесні,
але ці вищі
Старосвітська балада
Краєм світу, уночі,
при Господній при свічі
хтось бреде собі самотньо
із янголом на плечі.
Йде в ніде, в невороття,
йде лелійно, як
Господи, літа стебельце
всели до самітніх душ,
дай кожному звити кубельце,
і не поруш.
Хай кожен в цім світі спасеться,
хай світить з-за темних круч
довкола кожного
Якийсь вітер низький
жене стебла соломи
понад глибокі стежки,
повні утоми.
Повз ріку з кучерявим склом,
повз човенці червоні,
де попасом
землю
Із нас одні лиш діти
найближчі до пташок
і янголів брати
вони й літати ще не розучились
ще пурхають нівроку
ще в їхніх голосах відчутне щебетання
ти ж пам’ятаєш
...Грудень – довгий тунель: задихаюсь, мовчу,
відчуваю: колись я таки пропаду в цім тунелі;
упереміш з болотом сніги, і дорога в ребристому льоді
о, не доведи, щоб я в грудні упав, у
Знову коні палають в степу,
гриви зфашкують раптом,
і грімкоче глухе туп-тупу
Трахтемирівським трактом.
З грив на гриви стрибає вогонь —
сто пожеж чвалом скаче.
Пішаницею
Сестрі
Злови мені маленьку жабку,
дай їй стрілу травички в лапку —
хай не боїться… Втім, я й так
згадав дитинство — як ми грались
у хованки, і як
Хтось із дитям удвох
бродить різдвяним садком.
Каже дитятко: «я — Бог»,
трусить сніжком.
Кутає благодать
їх в найтихішім з садів,
пір’ям холодним риплять
білі гусятка
Дитячих замків рицарська сорочка.
Посеред замку в пишній ваготі
висиджує дарунки золоті
ялинка — чарівна різдвяна квочка.
Орхестра шурхотливо просякає
проз вартових воскову
З гір — з гостини — вертають вони,
і лошиці несуть молодиць:
у жінок під серцями сини,
і лошата — в лошиць.
Будуть знову коні й мужі
однакові бачити сни,
будуть гризти
Сторінка 584 із 593
Чудовий! Коли поруч.....