Вірші сучасних українських та зарубіжних поетів

Частина збірки “Карпатська сюїта”

На самій верхівці бука
Сидить замислений крук
Ніч на сині пальці хука
Серп почепила на сук
НЕДІЛЯ
З базару
У гори
Понад рікою

Частина збірки “Карпатська сюїта”

Над шаленістю потоку
Вперто височіє Кам’яне Чоло
Хвиля його чеше
Вітер його теше
Сонце іскри креше
Кожен
Хто плигає через потік

Ранок
Стоїть на вершині
Полами синіми
Змітає туман у долини
Повільно спускаючись схилом
І піднімаючи гори
Високо в гору

Частина збірки “Карпатська сюїта”

Гудуть роздягнені смереки
Виплутують гілля із темних хмар
Стара гуцулка в жовті ожереди
Згребла осінній сум над яром

Частина збірки “Карпатська сюїта”

Вітер
Буки
На опалому листі оранжевих схилів
Стовбури сизі
Труби органні
Трублять холодному небу
Осені пісню останню
Листопад

Частина збірки “Карпатська сюїта”

“У воздухах плавають ліси.
Василь Стефаник”

Я довго йшов сюди
З Чернігівських долин
Од батькової хати
Щоб доторкнутись синьої

Залишаю усе, поспішаю до Тебе на свято
Може зустрічів цих залишилося так не багато
І колись я прийду, і постухаю тихо до хати,
А мені не відчинить дверей дорога мені

Нові українці —
не жирні свині
Нового кап. класу,
Нові українці —
це духом сильні
Паростки нашого часу,

Що стали в когорти нової доби
Плече до плеча,
багнет до

Якого треба нам Аскольда
На цій окраденій землі?
А може, дійсно, ми малі,
Щоб владу правити без кольта?

Вже восьмий рік при владі наші,
Загрузли в твані, не на паші,
І

Про повідь на Закарпатті та участь чиновництва в ній

Гори.
Горе.
Зсуви.
Дощ. Дощ.
Закарпаття тоне.
Скільки йде площ
У води

Економіко!
Де твій пульс?
Графік серцевих ритмів
падає вниз.
Хто сказав,
рентабельність нуль?
Ми
на від’ємній осі криз.

Міністри сидять в шоці:
Знову курс

1
Сонце!
Давай дружити.
Спільним вогнем палати.
Ти, звичайно, із неба.
Жито —
Мої палати.

Нас міліарди сонць
У ноосфері землі.
Та огортає

Ти вивчаєш якусь Кама-Сутру:
Що за чим, хто кого і куди,
Наче граєш у партію мудру:
Прораховуєш вірні ходи.

Не шаную обрядів зібрання
І цілую одразу в живіт,
Обриваючи

Поверни свою впертую спину,
Я до тебе сьогодні, як гість,
І дарую лиш гілку жасмину,
Хай вона тобі все розповість.

Зрожевіло чимало ночей,
Та мені вже повік не

Покохав, як була ти чужа,
Розлюбив, коли стала моєю.
Що лишилось? На вістрі ножа
Почуттів, що змінились зорею.

Ти домашня квітчина, а я
Із грозою зв’язав свою

Я тебе цілував до світанку,
Я тебе цілував у росі,
Ми кружляли в модерному танку:
Я і ти у дівочій красі.

Твої губи казали: “не треба”,
Твої руки благали: “пусти”,
Але

Вітаю радо, Дикий Луже,
Цю землю, небо, простір цей!
Не відведу від них очей,
Причарували, наче ружа.

В могилі кожній я вбачаю
Безсмертних свідків тих років,
Коли ватаги

Сяйте, тюльпани, Тавридою!
Як не удома, то в світі!
Бачу Голандію вкритою
В щирому вашому цвіті.

Сяйте, тюльпани, Тавридою.
Хоч при султановім дворі.
В нас чарувати —

Сиплять козачі голови
Листям осіннім
На вітрі віків.
Сипле свинець та олово
За голосінням
Північних вовків.

А в листі — трагедії долі
Від колисок до трун
Усіх

А я собі вже не належу,
Та й чи належав я собі?
Утік у братчиків мережу
Із хижих багача зубів.

То краще джурою буть волі,
Коритись духу козаків,
Ніж перти дні сліпі та