Вірші сучасних українських та зарубіжних поетів

А коней не саджають на палю,
То не дуже ти, братку, і плач.
Забувай свою пишную кралю,
Куштуватимеш інший калач.

А коней не садовлять на палю,
Будеш пліднити польських

За могилою могила,
А за смертю смерть,
Не чекай на мене, мила,
І коня не сердь.

Якщо стане що в поході —
Доля вже така.
Спогадай-бо при нагоді
Свого козака.

А

Повз мене пливло
Мале чаєня,
Воно о весло
Спинило коня.

Я кинув хлібець,
Воно не взяло,
І знову сліпець
Пішов на весло.

А потім сліпиш
Здійнявсь

Йшли у мряці голубій
В шатах ворога у бій,
Козаки та їх старшина,
Отаман і вся дружина.
Йшли у мряці голубій
Ще й у шатах вражих бій.

Не боїться чи козак
В брата

Пішли далеко тарпани,
Тепер їх не здогнати;
Чому, скажіть, не таргани
Із голови та хати?

Широкий степ змалів у яр
Без янголів безмежжя.
Вже вільна постать не буя.

Мамо, іде білий сніг,
Вкрито і степ, і дороги,
Мамо, вже падаю з ніг,
Де ж бо поділись Пороги?

Тільки учора ревли
Скелі Дніпрові урвисті,
Ну а сьогодні вали
В

Помирає козак
У Дикому Лузі,
Похилилися злак
І друзі у тузі,

Зблідли стяги походні,
Та не зна ні один,
Що у нього сьогодні
Народився син!

A чайки все: “Кигли, кигли,
Ми козаками буть могли,
Не стало нам козацьких тіл,
І ми покинули ваш діл,
Щоб підсоблять вам із небес
І серед степу, й серед плес.
Тримайтесь,

Скаче кінь додомів,
А стремена пусті.
Щойно хвіст додимів,
Як і шрами густі.

І знайома рука
Не притримує лет,
І козацький рукав
Не заходить на злет.

І знайомий

А очі добрі та веселі
У мого братейка були,
Світили сонцем у оселі
І за оселині вали.

В житті його так покрутило,
І під панами, і в борні,
І нападами прямо з тилу,
А

Посміхаються мені
Давні баби кам’яні,
І дівчата, й молодиці,
І незаймані, й вдовиці
Посміхаються мені,
Тільки надто кам’яні.

— Глянь, — кажу до Марти я. —
Спокій слід

1.
Це —
не друге пришестя Христа,
Заспокойте, будь ласка, дух.
Ця подія
відносно проста:
Зводиться український дух.

І вже йому тісно
в одних
грудях.
Він

Українці, рідні, українці,
Ви немов лебедики сумні,
Розлетілись на чотири кінці,
По усіх куточечках Землі.
У чужих краях, де сонце світить,
Знаю я, немає Вам тепла,
І не

Не говори мені нічого
І знай, що в цьому, не є потреба,
Я лиш торкнуся, погляду твого
І зрозумію, що Тобі треба.
Я в нім побачу вечірні зорі,
Що кличуть, манять у даль до

Тихо вечір ходить по дворі,
Місяць зорям ніжно щось шепоче,
А мені так хочеться, хоч б в сні,
Подивитись мила в твої очі.
Обійняти лагідно за стан,
Жагу твоїх губ палких

Я так люблю Вас дорогі Карпати,
Коли ранковий стелиться туман,
І в горах ніжних запах рути-мяти,
Мене п’янить, немов отой дурман.

Люблю дивитись я на бистрі ріки,
Що так

Від синіх гір Карпатських аж до степів Донбасу,
Я хочу привітати всю Україну нашу.
Із півночі до півдня, із заходу до сходу,
Я шлю свої вітання до рідного народу:

“Вже дуже

До 100-річчя Ярослава Стецька, провідника ОУН…

Де у горах карпатських орли сизі літають,
А в волинських лісах сосни горді стоять,
Десь в подільському краю чи у галицькім

Я прошу Вас усіх, на колінах молю,
Мої рідні брати, мої сестри!
Доки будемо ми в українськім краю
Цей важкий хрест в житті своїм нести?
Доки будемо ми у розбраті, в борні,

Вишивала мати рушники,
Ніби свою долю вишивала,
Чорні і червоні ті нитки
На полотно хрестиками клала.

В тих узорах ніби у житті,
Було в них усякого доволі.
Нитки чорні-