А коней не саджають на палю,
То не дуже ти, братку, і плач.
Забувай свою пишную кралю,
Куштуватимеш інший калач.
А коней не садовлять на палю,
Будеш пліднити польських
За могилою могила,
А за смертю смерть,
Не чекай на мене, мила,
І коня не сердь.
Якщо стане що в поході —
Доля вже така.
Спогадай-бо при нагоді
Свого козака.
А
...Повз мене пливло
Мале чаєня,
Воно о весло
Спинило коня.
Я кинув хлібець,
Воно не взяло,
І знову сліпець
Пішов на весло.
А потім сліпиш
Здійнявсь
Йшли у мряці голубій
В шатах ворога у бій,
Козаки та їх старшина,
Отаман і вся дружина.
Йшли у мряці голубій
Ще й у шатах вражих бій.
Не боїться чи козак
В брата
Пішли далеко тарпани,
Тепер їх не здогнати;
Чому, скажіть, не таргани
Із голови та хати?
Широкий степ змалів у яр
Без янголів безмежжя.
Вже вільна постать не буя.
Мамо, іде білий сніг,
Вкрито і степ, і дороги,
Мамо, вже падаю з ніг,
Де ж бо поділись Пороги?
Тільки учора ревли
Скелі Дніпрові урвисті,
Ну а сьогодні вали
В
Помирає козак
У Дикому Лузі,
Похилилися злак
І друзі у тузі,
Зблідли стяги походні,
Та не зна ні один,
Що у нього сьогодні
Народився син!
A чайки все: “Кигли, кигли,
Ми козаками буть могли,
Не стало нам козацьких тіл,
І ми покинули ваш діл,
Щоб підсоблять вам із небес
І серед степу, й серед плес.
Тримайтесь,
Скаче кінь додомів,
А стремена пусті.
Щойно хвіст додимів,
Як і шрами густі.
І знайома рука
Не притримує лет,
І козацький рукав
Не заходить на злет.
І знайомий
...А очі добрі та веселі
У мого братейка були,
Світили сонцем у оселі
І за оселині вали.
В житті його так покрутило,
І під панами, і в борні,
І нападами прямо з тилу,
А
Посміхаються мені
Давні баби кам’яні,
І дівчата, й молодиці,
І незаймані, й вдовиці
Посміхаються мені,
Тільки надто кам’яні.
— Глянь, — кажу до Марти я. —
Спокій слід
1.
Це —
не друге пришестя Христа,
Заспокойте, будь ласка, дух.
Ця подія
відносно проста:
Зводиться український дух.
І вже йому тісно
в одних
грудях.
Він
Українці, рідні, українці,
Ви немов лебедики сумні,
Розлетілись на чотири кінці,
По усіх куточечках Землі.
У чужих краях, де сонце світить,
Знаю я, немає Вам тепла,
І не
Не говори мені нічого
І знай, що в цьому, не є потреба,
Я лиш торкнуся, погляду твого
І зрозумію, що Тобі треба.
Я в нім побачу вечірні зорі,
Що кличуть, манять у даль до
Тихо вечір ходить по дворі,
Місяць зорям ніжно щось шепоче,
А мені так хочеться, хоч б в сні,
Подивитись мила в твої очі.
Обійняти лагідно за стан,
Жагу твоїх губ палких
Я так люблю Вас дорогі Карпати,
Коли ранковий стелиться туман,
І в горах ніжних запах рути-мяти,
Мене п’янить, немов отой дурман.
Люблю дивитись я на бистрі ріки,
Що так
Від синіх гір Карпатських аж до степів Донбасу,
Я хочу привітати всю Україну нашу.
Із півночі до півдня, із заходу до сходу,
Я шлю свої вітання до рідного народу:
“Вже дуже
...До 100-річчя Ярослава Стецька, провідника ОУН…
Де у горах карпатських орли сизі літають,
А в волинських лісах сосни горді стоять,
Десь в подільському краю чи у галицькім
Я прошу Вас усіх, на колінах молю,
Мої рідні брати, мої сестри!
Доки будемо ми в українськім краю
Цей важкий хрест в житті своїм нести?
Доки будемо ми у розбраті, в борні,
Вишивала мати рушники,
Ніби свою долю вишивала,
Чорні і червоні ті нитки
На полотно хрестиками клала.
В тих узорах ніби у житті,
Було в них усякого доволі.
Нитки чорні-
Сторінка 583 із 593
Чудовий! Коли поруч.....