Вірші сучасних українських та зарубіжних поетів

Втекти, втекти, о, так тікати,
як від орди, як від біди!
Травою, пилом, прахом стати,
німою безвістю води.

Та коли й тінь моя розтане
і слід непам’ять загребе —
о, голос

“Откуда такая нежность?..”
Марина Цветаєва

Як з хмари лавина сніжна,
як з неба — зима,
ця тиха, ця дика ніжність,
спасіння нема.

Ця ніжність, якої — до згуби…

Живе при глобусі тарган –
Бешкетник, навіть хуліган.

Ідуть чутки, що саме він
Змішав кордони трьох країн.
Що перекрив, без балачок.
Блакитні русла двох річок,

І, наче

Достеменно нам відомі
Шкідники у нашім домі.
Ясна річ. це – гризуни.
Мухи, міль і таргани.
А над ними головний –
Таємничий Домовий.

Безумовно, це вони.
Навіть влітку

Хто це йде, куди захоче,
Не рипить і не тупоче?
Хто це ходить не голодним —
Тільки теплим чи холодним?
Це ж на кого ждуть кущі,
Квіти, ягоди, хвощі
Навіть миші та

До добра добра додати,
трохи гумору вмішати,
сипонути навмання
чудернацького знання,
сумотинки – дві краплинки,
ложку сміху – на утіху,
співчуття – для вороття
гарних

Де хлюпоче хвиля чиста —
Примостився міст до міста,
І, як вечір настає,
Він шепоче про своє:
Про машини многото́нні —
Як гули вони гуртом,
Як до нього теплі

Поле. Зорі. Ніч казкова.
Долинає тихий спів.
То лунає колискова:
Не людська, а колоскова —
Найніжніша колискова —
Для маленьких колосків.
Сплять озерця і ліски,
Рибки

Все, що звечора наснилося,
Як воно в мені вмістилося?
Олімпійський стадіон,
І верблюд, і білий слон,
Корабель космічний,
Пломбір полуничний,
На ставку тонкий

Корова спекла коровай,
Непо́спіхом сіла в трамвай,
І, доки поїздка тривала,
Нікого вона не минала:
Ні мишку, ні качку, ні квочку —
Давала усім по шматочку,
Бо змалку, у

Таксу, спритну і швидку,
я веду на повідку.
Рветься такса з повідка,
аж болить мені рука.
Ну, чому ж вона така
надто спритна і швидка?
Ну, а такса у цей час,
ось що

Склалась думка у Пітона,
що живе він монотонно:
тільки їсть і тільки спить.
Ну, хіба ще в сні хропить.

Сумно й нудно. Ось чому
забажалося йому
трохи інших

Щира, кльова, щедрослова,
хай живе дитяча мова!
А дорослу, перерослу,
не люблю я, бо вона –
перелякана й нудна.
Та – дитяча, неледача,
хоч, буває, і заплаче,
але завжди

Я наївся досхочу –
Тільки дихаю й мовчу,
Бо уже мені до рота
Не пролізе навіть шпрота,
Навіть макова зернинка
Чи зернинки половинка.
І не встати, і не сісти,
Тож я

Йшли. Угледіли. Спинились.
Підійшли. Порозумілись.
Дещо спільне пригадали.
Головами похитали.
Пожурились, повсміхались.
І шляхетно попрощались.
Гарних навчені манер

Тиша. Сон. Будильник. Ранок.
Мама. Тато. Джек. Сніданок.
Сумка. Термос. Ковбаса.
Ліфт. Автобус. Шлях. Краса!
Стежка. Ліс. Дуби. Ялиці.
Вуж. Гриби. Пташки. Суниці.
Білка.

Обіцяю: неодмінно
Буду вчитись на «відмінно»
І поводитися кльово,
І завжди тримати слово.

Обіцяю: буду в русі,
Помагатиму бабусі,
Не палитиму ніколи,
А тим паче біля

Ми хворієм, як належить:
В горлі – біль, у носі – нежить,
В грудях – бухкання і хрип.
Ми хворіємо на грип.
Кашель, піт, важкі повіки.
Все набридло: мед і ліки,
Молоко,

Задоволені в´юни –
По ставках живуть вони.
Задоволені й слони –
По лісах живуть вони.
Водоплавному в´юнові
Нащо заздрити слонові,
Суходольному ж слону
Нащо заздрити

Своя мета життя – в кота.
Мабуть, не та мета – в кита.
Та й в них, напевне, не така,
Як у гиндика чи бика.
А у бика, вважаю я,
Мета – інакша, ніж моя.
Вже чималі й твої