Вірші сучасних українських та зарубіжних поетів

Із “Молитви”

Навчи мене:

як зсунути з обличчя
темряву,
що гладила і гріла,
як приємна притча
невидющим;

як здерти лишаї
непевности і сумніву
з душі
й

Із “Молитви”

Розсипаєш над землею
тьму
і встановлюється ніч.

Звірі розсувають
хащі
і бредуть крізь темінь.

Підносиш понад видноколо
лик
і встановлюєш

Із “Молитви”

Мушу ломити тіло своє
для Тебе,
щоб перевтілитись
в душу.

Мушу ломити кров свою
з Тобою,
щоби проглянути
по той бік
надії.

І доливати

Із “Молитви”

Простели небеса
і закутай нас,
наче в пеленку.

Ми притулимо небо
до щік,
наче ковдру,

й голубизна
закропить нам
очі.

І зануримось,

Із “Молитви”

Не відкидай мене
від Твого лиця,
бо темрява
загусне в моїм серці
і спинить біг життя.

Не відкидай, бо
страх
стисне під свідомістю
китицю

Із “Молитви”

Заснути плоттю – це
не відчувати,
як шепоти
голублять вухо,
як коса
струмує між грудьми,
як трепетом
тривожить стать.

Заснути плоттю –

Із “Молитви”

У голос Твій
звину свої пісні
й обезголошуся.

Із подиху Твого
вдихну безмежности
і задихнуся.

В покоїші Твоїм
нап’юся тишини
і заспокоюся.

Із “Молитви”

Зложивши печалі життя
на столі,
ступимо білим світлом
до Тебе.

І промиє нас біллю
до білих кісток,

і розчинить нас
вічність
у

Із “Молитви”

Вочеловічивши себе,
Ти одночасно нас вобожив,
вложив у душу неба голубінь,
скарав надією і тугою
за божим.

Вочеловічивши себе,
Ти нас зробив

Із “Молитви”

Заховай мене в рани
на Твоїх ногах,
щоб плоть моя
всякала тлінню
в дерево хреста.

Заховай мене в рани
на руках,
щоб вітер з надсвіту

Із “Молитви”

Щоб зодягнутисяв Тебе –
стягну тіло своє з рамен,
біллю вимию кості
й вибілю болем уста.

Щоб освітитись Тобою –
плоттю накрию вівтар,
залишу на ньому

Із “Молитви”

Ти тіло своє зломив
на хресті,
щоб роздерлося небо і нас
освітило надією.

Ти кров свою відділив
від плоті,
щоб обмити наші гріхи
й оголубити

Із “Молитви”

Не віднімай
духа Твого від мене,
щоб я не тремтів, наче голуб
без сизого неба
на тілі.

Духом правди натомість
надихай утробу мою,
щоб не вгасала в

Із “Молитви”

Коли кончина
гляне нам печально в вічі,
ми, зворушені,
пригорнемо її до себе
і перейдемо
на другий бік
життя.

І там помолимось Тобі,
щоб

Із “Молитви”

Душу мою зо сну
ізбуди
і занур у полонці
світанку.

У долонях її
обтули,
щоб пустила коріння
у тіло
Твоє
і соки втягала

Із “Молитви”

Вимий тіло моє
і вибіли з нього
терпіння,

губку подиху приложи
і витягни піт
омертвіння.

Вимий душу мою
і натри олією
ласки,

щоб не

Із “Молитви”

Ізцілителю,
візьми від мене душу,
заліпи у ній щілини
сумнівів, зневіри й боязні,
аби лисніла,
як горнятко,
наповнене
Тобою.

Тоді я
розіллю

Із “Молитви”

Ти зодягнувся у світ,
неначе в ризу.

З Тебе
витікають ріки,
ростуть звірі.

Кругом Твоєї волі
крутяться планети.

Зморшками клітин
Твоєго

Із “Молитви”

Ти – двері,
якими не можу
пройти.

Бо душа моя
щулиться
у щілину
між землею і тілом,
між бажанням і болем,
між надією й жахом.

1.
Мені свідомістю тече ріка минулого,
і падають роки,
щоб серце до любови привернулося
і гоїло по цей бік (чи по той) стежки.

Бо бертницькі поля і зруби
пашіли в мозолях