Степан Олійник

Мені в житті завжди везло
Стрічати радісне повсюди:
Подамсь на шахту чи в село —
Кругом веселі й добрі люди!

Щасливий тим, що з ними йду,
Дніпром милуюся і ланом
І що в

— Трись, Матюшо! Трись!..
Тобілевич “Суєта”

Зліпив дві пісні-скороспілки
І вже товчеться в стінах Спілки.
І того ж тижня, у суботу,
Постійну кинув він роботу.
В

Став наш поїзд край села,
Поблизу Чонгара…
І в купе моє зайшла
Ультрамодна пара:

Він — нестрижений, як піп,
Що чита псаломи,
В неї зачіска — мов сніп
Житньої

Йшло їх троє на вечерю
В ресторан через бульвар.
Тільки ткнулися у двері,
А назустріч їм – швейцар!

Козирнув на знак пошани
І подав солідний глас:
– Вибачайте,

У бабусинім буфеті
І варення є, і мед…
Умостившись на паркеті,
Іра зиркнула в буфет.

Десь на кухні баба Женя,
Тут якраз її нема.
І припала до варення
Тиха Іра

Мріяла про хустку
Вже сивенька мати…
Мріє вона й досі. Не змогла придбати:

Що з городу брала,
Що родив садочок —
Все до копійчини йшло на милих дочок

Дочки

Любить Женя молода
Свого Петю-мужа
Так ревниво, що біда, —
Аж, бува, нездужа.

«Ти мій бог і ти мій чорт!»
Чуть на всю домівку…
Раптом Петі на курорт
Видали

У колгоспі «Партизан»
Вже лунає спозарана:
— Де Вернигора Іван?
— Ви не бачили Івана?..

Знав лиш дехто: з ночі він —
Ремонтує водогін.

(Розбудили в пізній час,
І

В кабінет одного зава
Завітала жінка:
Граціозна і цікава
Молода блондинка.

Чорні вії, пишні губи
І вбрання багате…
Зав подумав: “Отаку би
Секретарку

Роль куценька була, як і хист:
Мовчки в фільмі подержав коня!
І вважає, що вже він артист,
Хвацько дудлить спиртягу щодня!

Наш Юхим, їздовий, двадцять літ
На гнідих день у

Комунгоспу мудрий зав
На засіданні казав:
“Якщо глибше взять питання —
Що таке, по суті, баня?

Дехто каже: душ… вода…
Верхоглядство! Єрунда!
Не забудьмо, що під “душі”

Здоровше з гумором живеться,
Отож звучи, наш сміх, звучи!
Та є такий, що — не сміється,
Хоч як його не лоскочи!

Чи то у гуморі тім дещо
Не до душі (бо взнав себе!),
Чи

Уявіть собі картину:
На обід прийшов Кузьма
І застав саму дитину.
— Мама де? — спитав.
— Нема…

Миску взяв, побільшу ложку
І на кухню, до плити.
А каструлі всі —

По білету і по праву
Кожен зручно в крісло сів.
Проти ночі на Полтаву
Курс узяв автобус «Львів».

І висловлює бабуся
Водію тривогу-страх:
— Я Лубни проспать боюся,

Колись давно якийсь солдат
Десь на одному з полігонів –
У трилінійний апарат
Обойму вклав з п’яти патронів.

Пальнув солдат, почувши „плі”.
І незабаром ясно стало,
Що в

Їхав Петя у відпустку
Під Жовтневі свята.
Віз матусі гарну хустку,
Чоботи для тата.

Віз в кишені добру «касу»,
Брошку для сестрички…
їхав Петя із Донбасу
У село

Ранок одеський. Возів цілий ряд.
Батько й синок продать виноград.

Батько — то грона, то гирі кладе.
Син, помічник його, — касу веде:

Гроші приймає, щоб їх берегти,
Здачу

Від Дубовки до Сосновки
Кілометрів тридцять два.
Цим шляхом в “командировки”
Їздить взимку і в жнива
Голова.

Як не мчить він по бруковці
(Чи в один, чи в другий бік) —

Нещодавно це було.
Я приїхав у село,
А в селі сади затишні,
А в садах квітують вишні.

Хати білі, чисті всі,
Йду і радуюсь красі.
Раптом — що це? Що за хата,
Наче

Не підстрижений, патлатий,
В тридцять років нежонатий —
Парубкує Вольдемар,
Тре-вичовгує бульвар

— Ти б женивсь, дівчат багато! —
Натякають мама й тато.
— Втну, маман,