Степан Олійник

Обіч неї для окраси —
І тополі, і трава…
— Добре жити біля траси! —
Признається голова
І кива:

— Кожна хата чепуриться!
Гляньте, стріх нема ніде,
Бо “притрасним”

Під вранішнім сонцем, роняючи роси,
На землях колгоспних цвітуть сінокоси.
Пахучі і свіжі, прикрашують трави
Дніпровські долини, ірпінські заплави.
І от,
Щоб узнати про

— Чи ти чула, моя мила, —
Мовить жіночці Порфир. —
Що верблюд — могутня сила,
Справжній чудо-богатир:
Може вісім день робити
Й нічогісінько не пити!

— І чудніш бувають

I
Пожувала трішки гуску —
Смокче пальці… на закуску.
Дай сметани їй у склянці —
В Іри й вушка у сметанці.
Чай не в рот, не по ковточку —
Поза шию, під

Сатирик рівен хліборобу:
Встає до дня, одягне робу
І знов береться за перо.

Усе лихе руба на ниві,
Щоб люди всі були щасливі,
Щоб захистить від зла добро!

Він міг би

Готов почати все спочатку,
Митнувши років рубежі:
Скубти потішному телятку
Траву росисту на межі.

Ходить по глід і по шипшину
В загірні балки й рівчаки,
Стоять і

Синя фарба на ньому зітерлась давно.
На сосновому деці простенький гачок…
Де 6 не їздив і жив, при мені все одно —
Мій супутник і Друг, сундучок-старичок.

Ні за які дари не

Сива мати сорок літ
Прожила в тій хаті,
Де за ґанком —
вишень цвіт,
Яблуні крислаті!..

Доглядала свій садок,
Мальви буйнорослі…
Але ось — прибув синок
До матусі

Бабуся старесенька —
Пенсіонерка.
А внучка Наташа — уже піонерка.
Навчається добре бабусина внучка.
Погано лиш те, що росте — білоручка
На зборах загону сказала вожата:
—

Проти саду видно дім.
А в красивім домі тім
Ходить дама по кімнаті
У панбархатнім халаті.

Мов та пава проплива
(В туфлях номер сорок два!)
На щоці дві мушки-цятки,

До озер, через луги,
Там, де верб зелені шати,
Йшли природи вороги —
Браконьєри-торбохвати.

Поспішали мимо плес
За Гаврилом-здоровилом.
Збоку біг цибатий пес,

Має звання він, солідний диплом,
Часом “Поради” дає в райгазеті.
Дивно лиш те, що Панько агроном
Бій за врожаї веде… в кабінеті.

Замість на полі,
На синім сукні —

Йшло їх троє на вечерю
В ресторан через бульвар.
Тільки ткнулися у двері,
А назустріч їм – швейцар!

Козирнув на знак пошани
І подав солідний глас:
– Вибачайте,

(з народних джерел)

Біля річки матуся Федора
Із кумою пере сорочки
І розказує, чую, що вчора
Повернулась вона від дочки.

— Ну, то як же там ваша Маруся?
Чи

(За народним жартом)

Поїзд Київ — Станіслав
Уночі в Попельні став.
З напівтемного перону
Втиснувсь дядько до вагону.

«Хоч людей і тьма, та їх
Одурю я геть

— Чом не справите місток?
Це ж бо діло ваше!
— Та немає вказівок! —
Голова нам каже.

Що робити, як і де —
Він, звичайно, знає.
Та сидить ото і жде:
Вказівок

(Розповідь болільника Степана Олійника)

Ще з юних літ люблю я спорт,
Гравцям плещу в долоні…
У дні відпустки мій «курорт»
Завжди на стадіоні!

І от — женивсь!.. І

Згадую пам’ятний вечір,
Пам’ятний батьків урок.
Взяв мене ніжно за плечі:
— Слухай пораду, синок!

Бачу, що маєш охоту
Вірші складати, пісні.
Вибрав нелегку роботу!

(За народним жартом)

До батьків, до Яблунова,
В рідну хату і садок
З політехніки зі Львова
Гостювать прибув синок.

(На обід прибув, до речі.
Стіл накрили в

Внучці Оксанці
Раділи ми зранку
Разом з усіма:

Два кроки Оксанка
Зробила сама!
Зіп’явшись на ніжки,
Свій шлях почала:

Від столу до ліжка
Півметра пройшла!