Степан Олійник

Стрічавсь я з ним не раз, не два.
Балакати він звичний —
Самокритичний голова!
Кругом самокритичний!

У нього правило одне
(Як сам він, хитрувате):
“Навіщо ждать, щоб

Тричі вигнаний хапуга
Знов з’явився на поріг:
Став просити зава-друга,
Щоб порадив, щоб поміг.

Каже:
— Хочу я на базу
Влаштуватися давно.
Ти закинь за мене фразу

Тяжко в п’ятницю Хомі,
Бо подумайте самі:
Ну яка в цей день робота,
Коли завтра знов субота!

Знов рибальство і гульня!..
Ледь висиджує півдня.
Мов їжак під ним у кріслі,

Окуляри. Шевелюра.
Глянеш — видний і на зріст…
Кажуть всі, що він “фігура,
Визначний спеціаліст!”

Ходить чутка — дуже здібний,
(Є звання. І немале!),
Дуже людям він

Подібні до тих, що в небесному світі —
“Хвостаті комети” є в зошиті в Миті:
На кожній сторінці по дві і по п’ять.
Різниця лиш та, що вони —
Не летять.

Нехай би летіли, як

На сівбу спішать бригади.
Ну, а він, як і торік —
Вибира легкі посади,
Цей хитренький чоловік.

І сьогодні, як і вчора,
До роботи — нітелень.
Від контори до комори

Як відомо, всі ледачі
Ждуть легенької удачі
(Без труда щоб їм везло!).
Так і з Васею було.

Вчиться Вася в п’ятім класі.
Якось друг і каже Васі:
— Знаю чудо я одне.

Минулої ночі
Пройшли снігопади.
А зараз ні вітру, ні шуму в саду.
Перлинами сонця
Іскряться левади
І віти дерев у казковім ряду.

Чудова пора!
Тихий день над

Стоять старенькі і похилі,
Чорніють латані боки.
Мені вони з дитинства милі,
Ті трудолюби-вітряки.

Бувало, глянеш вдаль на полі,
А він край шляху за селом
На степовому

Намішаю коням та й піду гуляти…
Одпливають хмари — неба кораблі…
Вже в сільбуд зійшлися парубки й дівчата.
І повсюдисущі хлопчики малі.

Будем слухать знову Петю-гармоніста
І

Літня рань. В цвіту Одеса.,
Клени у росі.
Мчать авто, гудуть колеса…
Я — ловлю таксі.

Пролетів один, як вітер.
Другий пролетів:
Робить вигляд — «не помітив»,
Що

І
Літній день,
Одеса-мама.
Дерібасівська гуде!
Ось на шпичках мила дама
З парасолькою іде.

Не худенька. І не повна.
Погляд — трішки «з висоти»…
— Чи не скажете,

Я б збудував у Спілці в нас
Млина
З „крутилом на порозі”:
На двадцять літ води запас
Зібравсь в поезії і в прозі!

* * *

На машинці він наклацав:
„Мир хатам, війна

Виступав у Київ-граді
Бліц-поет, вершитель «мод»,
Що тримався на естраді
В позі генія! І от…

Відшумів, натяг берета
І шоферу: — Розверни!
До маститого поета
В

Кажуть усі, що поети ці — друзі:
Вдвох їх зустрінеш над озером в лузі,

Кожен вам викладе цілу науку,
Як його друг упіймав колись щуку,

Як у більярдній він кулі ганяє —
Все

(Жарт)

Як хвалить він письменника
Онуфрія Каленика,
То він
«Кваліфікований»,
«Глибокий», «поміркований»,
«Розумний» та «освічений»,
«Проникливий»,

Омріяв образи і тему,
Щодня трудився до зорі…
І написав поет поему!
Надрукував її в «Дніпрі».

Два роки праці, хвилювання…
І врешті — радість на душі.
Та непокоїло

І
Він не створив ні байки, ні новели,
Цей жовчний, епігонствуючий тип:
Щодня про вас усякі брехні меле
І з цього їсть «літературний хліб»!

ІІ

Читати вас — у нього нема

Коли коханій до альбому
(Чи посередньо, чи то гірш)
Ти, подолавши сон і втому,
Нарешті, викінчиш свій вірш,
Коли, зрадівши віршу тому,
На шляпу ти змінив кашкет, —
Ніде,

Можливо, я й прагну
Писать щось веселе
Тому, що родився
В селі Пасисели.

На тому кутку,
Який звавсь Гончарова
Хороші там люди,
Природа чудова…

Про них повіли