Степан Олійник

— Чи ти чула, моя мила, —
Мовить жіночці Порфир. —
Що верблюд — могутня сила,
Справжній чудо-богатир:
Може вісім день робити
Й нічогісінько не пити!

— І чудніш бувають

I
Пожувала трішки гуску —
Смокче пальці… на закуску.
Дай сметани їй у склянці —
В Іри й вушка у сметанці.
Чай не в рот, не по ковточку —
Поза шию, під

Готов почати все спочатку,
Митнувши років рубежі:
Скубти потішному телятку
Траву росисту на межі.

Ходить по глід і по шипшину
В загірні балки й рівчаки,
Стоять і

Йшло їх троє на вечерю
В ресторан через бульвар.
Тільки ткнулися у двері,
А назустріч їм – швейцар!

Козирнув на знак пошани
І подав солідний глас:
– Вибачайте,

Запитав я у районі:
— Як працює Лиходід? —
Керівник потер долоні,
Глянув “зведення” і “звіт”

І такий дає одвіт:
— Головує він нічого,
Як на враження моє.
Лиш грішок

Послухайте, діти,
Як в ніч новорічну
Робив дід Мороз наш мандрівку незвичну
Незвичну тому, що у путь зі столиці
Його понесли не коньки-блискавиці,
Не лижі гінкі, що бистріш

— Колектив, — сказав інспектор, —
Справді, в школі тій могуч,
Де Засіданько — директор,
А Нараденко — завуч.

Як зізвеш усіх на збори, —
Не вміщаються у клас!
Тож беру я

Мавши свій особнячок,
Гроші в ощадкасі,
Оженився старичок
На красуні Азі.

Взяв, питаєте, чого
На онуку схожу?
“Я ще, — каже, — ого-го!
Без ціпка ще ходжу!”

Лиш

Один голова одного виконкому
(Давненько було, років шість, мабуть, тому!)
Зачислив чомусь-то Грицька Мацепуру
В верхівку активу! У “номенклатуру”!

Спочатку товариш цей —

— Як ви боретесь, — питаю
У Шпака-керівника, —
Щоб багатство урожаю
Все зібрать до колоска?

Витяг папку із шухляди
І почав доповідать:
— Провели вже три наради!

Містечко. Лікарня.
Це й сталося там.
Зайшла до хірурга в береті мадам.

Присіла. І скаржиться, повна тривоги:
— Болять мені часто і руки і ноги…

Не менш півгодини хірург

Стрічавсь я з ним не раз, не два.
Балакати він звичний —
Самокритичний голова!
Кругом самокритичний!

У нього правило одне
(Як сам він, хитрувате):
“Навіщо ждать, щоб

Подібні до тих, що в небесному світі —
“Хвостаті комети” є в зошиті в Миті:
На кожній сторінці по дві і по п’ять.
Різниця лиш та, що вони —
Не летять.

Нехай би летіли, як

На сівбу спішать бригади.
Ну, а він, як і торік —
Вибира легкі посади,
Цей хитренький чоловік.

І сьогодні, як і вчора,
До роботи — нітелень.
Від контори до комори

Як відомо, всі ледачі
Ждуть легенької удачі
(Без труда щоб їм везло!).
Так і з Васею було.

Вчиться Вася в п’ятім класі.
Якось друг і каже Васі:
— Знаю чудо я одне.

Літня рань. В цвіту Одеса.,
Клени у росі.
Мчать авто, гудуть колеса…
Я — ловлю таксі.

Пролетів один, як вітер.
Другий пролетів:
Робить вигляд — «не помітив»,
Що

І
Літній день,
Одеса-мама.
Дерібасівська гуде!
Ось на шпичках мила дама
З парасолькою іде.

Не худенька. І не повна.
Погляд — трішки «з висоти»…
— Чи не скажете,

Я б збудував у Спілці в нас
Млина
З „крутилом на порозі”:
На двадцять літ води запас
Зібравсь в поезії і в прозі!

* * *

На машинці він наклацав:
„Мир хатам, війна

І
Він не створив ні байки, ні новели,
Цей жовчний, епігонствуючий тип:
Щодня про вас усякі брехні меле
І з цього їсть «літературний хліб»!

ІІ

Читати вас — у нього нема

Коли коханій до альбому
(Чи посередньо, чи то гірш)
Ти, подолавши сон і втому,
Нарешті, викінчиш свій вірш,
Коли, зрадівши віршу тому,
На шляпу ти змінив кашкет, —
Ніде,