Степан Олійник

— Чи ти чула, моя мила, —
Мовить жіночці Порфир. —
Що верблюд — могутня сила,
Справжній чудо-богатир:
Може вісім день робити
Й нічогісінько не пити!

— І чудніш бувають

Синя фарба на ньому зітерлась давно.
На сосновому деці простенький гачок…
Де 6 не їздив і жив, при мені все одно —
Мій супутник і Друг, сундучок-старичок.

Ні за які дари не

Став наш поїзд край села,
Поблизу Чонгара…
І в купе моє зайшла
Ультрамодна пара:

Він — нестрижений, як піп,
Що чита псаломи,
В неї зачіска — мов сніп
Житньої

Збори й збори… Вісім днів —
Виступи, накачки…
Вже Василь аж очманів
Від тої сидячки.

Дочвалав у дім без сил.
Аж охляв він, схоже.

— їсти будеш? — А Василь
І

Від криниці до городу
Ніс Павлуша в відрах воду.
А за ним аж із воріт
Вистрибом Марічка вслід.

— А чого це ти, Павлушо,
В ямку воду ллєш під грушу?
Зацікавилась мала.

На дверях вивіска-табличка:
“Хома Фотійович Гарбуз”.
— Вам що? — питає молодичка,
І я знімаю свій картуз.

Кажу, що йду, мовляв, до нього
І сподіваюсь — не дарма…
А

Написав листа Панас
І послав до “Зірки”:
“БудИ вчитЕся наш клас
ТількІ на пІтірки.

Я про це уже казав
В піонЄр загоні.
Всі мИні, як виступав,
Плескали в

Зупинка. Дві лави:
І тут, і навпроти…
У всіх свої справи —
Спішать до роботи!

— Де ж правила строгі?
— Обіцянки де ж ті?.. —
Та ось із-за рогу
Автобус

Там, де в степу за курганом
Хата і сіна стіжок,
Влітку з дідусем Іваном
Ходить малий пастушок.

Вдвох випасають отари
Білих овець і ягнят:
Вийдуть отари з кошари —

І не думав я женитись,
Та попутав біс:
В бабин дім води напитись
Чорт мене поніс!

А бабуся жінка хитра:
Не води дала,
А поставила півлітра
І кудись

Пам’ятаймо, милі діти,
Пам’ятаймо завжди з вами,
Що для нас в усьому світі,
Найдорожчі – наші мами!

Нам маленьким і дорослим –
Все дають вони з любовью:
Ніжне серце,

Дванадцята ночі…
Сплять тато, синок,
І сивий дідусь, і мама.
Аж раптом — в квартиру тривожний дзвінок:
— Вам блискавка-телеграма!

Схопилася мама, а тато й собі:
— Та що

Тричі вигнаний хапуга
Знов з’явився на поріг:
Став просити зава-друга,
Щоб порадив, щоб поміг.

Каже:
— Хочу я на базу
Влаштуватися давно.
Ти закинь за мене фразу

Тяжко в п’ятницю Хомі,
Бо подумайте самі:
Ну яка в цей день робота,
Коли завтра знов субота!

Знов рибальство і гульня!..
Ледь висиджує півдня.
Мов їжак під ним у кріслі,

На синім неба парашуті
Сідає сонце на гряду.
По серцем даному маршруту
Ланами йду.

До ніг — колосся хвильно лине…
Шумує дзвониками птиць —
І шерсть ячменю соболина,

Минулої ночі
Пройшли снігопади.
А зараз ні вітру, ні шуму в саду.
Перлинами сонця
Іскряться левади
І віти дерев у казковім ряду.

Чудова пора!
Тихий день над

Стоять старенькі і похилі,
Чорніють латані боки.
Мені вони з дитинства милі,
Ті трудолюби-вітряки.

Бувало, глянеш вдаль на полі,
А він край шляху за селом
На степовому

Виступав у Київ-граді
Бліц-поет, вершитель «мод»,
Що тримався на естраді
В позі генія! І от…

Відшумів, натяг берета
І шоферу: — Розверни!
До маститого поета
В

Кажуть усі, що поети ці — друзі:
Вдвох їх зустрінеш над озером в лузі,

Кожен вам викладе цілу науку,
Як його друг упіймав колись щуку,

Як у більярдній він кулі ганяє —
Все

(Жарт)

Як хвалить він письменника
Онуфрія Каленика,
То він
«Кваліфікований»,
«Глибокий», «поміркований»,
«Розумний» та «освічений»,
«Проникливий»,