Степан Олійник

Я б збудував у Спілці в нас
Млина
З „крутилом на порозі”:
На двадцять літ води запас
Зібравсь в поезії і в прозі!

* * *

На машинці він наклацав:
„Мир хатам, війна

Повчав музик,
Писав трактати,
Вдававсь в рецензіях до лайки.
А сам не вмів
Не те щоб грати –
Тримати навіть балалайки.

Виступав у Київ-граді
Бліц-поет, вершитель «мод»,
Що тримався на естраді
В позі генія! І от…

Відшумів, натяг берета
І шоферу: — Розверни!
До маститого поета
В

Кажуть усі, що поети ці — друзі:
Вдвох їх зустрінеш над озером в лузі,

Кожен вам викладе цілу науку,
Як його друг упіймав колись щуку,

Як у більярдній він кулі ганяє —
Все

(Жарт)

Як хвалить він письменника
Онуфрія Каленика,
То він
«Кваліфікований»,
«Глибокий», «поміркований»,
«Розумний» та «освічений»,
«Проникливий»,

Омріяв образи і тему,
Щодня трудився до зорі…
І написав поет поему!
Надрукував її в «Дніпрі».

Два роки праці, хвилювання…
І врешті — радість на душі.
Та непокоїло

І
Він не створив ні байки, ні новели,
Цей жовчний, епігонствуючий тип:
Щодня про вас усякі брехні меле
І з цього їсть «літературний хліб»!

ІІ

Читати вас — у нього нема

Коли коханій до альбому
(Чи посередньо, чи то гірш)
Ти, подолавши сон і втому,
Нарешті, викінчиш свій вірш,
Коли, зрадівши віршу тому,
На шляпу ти змінив кашкет, —
Ніде,

Можливо, я й прагну
Писать щось веселе
Тому, що родився
В селі Пасисели.

На тому кутку,
Який звавсь Гончарова
Хороші там люди,
Природа чудова…

Про них повіли

З пивної — в підвальчик,
З буфету — у бар…
Насмокчеться «мальчик»
І тре тротуар.

На шиї транзистор,
Борідка — а ля!
Блукає по місту,
Як лугом теля!

Ніде не

Просить матуся Миколу:
— Синку, внеси мені дров!..—
Ледар скрививсь і про школу
Мамі нагадує знов:

— В мене уроків багато,
Сила задач і письма…—
З п’ятого поверху мати