Різдвяні

Глянь, яка красунечка
посеред ріки
розпустила весело
білі пелюстки.

А над нею сонечко
й синява ясна,
пурхають метелики
білі, як вона.

Може, їй з

Приплив до нас кораблик,
з чужих країв приплив.
У трюмі — повно яблук,
в каютах — повно слив.

І все на нім казкове,
небачене в житті:
і паруси шовкові,
і щогли

Мильна булька невеличка,
соломинка й черевик
йшли по лузі.
Бачать – річка.
як добратись на той бік?
Каже булька:
– Черевичку!
Попливи по річці вплав
і, як човник,

Десь жила собі лисичка,
тим відома між звірят,
що була у неї звичка
глузувать з усіх підряд.

Глузувала із сороки,
що у неї білі боки.
Насміхалася з жука —
в нього

З села до міста йде мій брат.
Назустріч — семеро дівчат,
і кожна має сім торбин,
в торбині кожній — сім хлібин,
гризуть той хліб сім мишенят,
і ловлять їх сім кошенят,
і в

Один

Скопав я грядку сам один
В городі біля тину.
Хотів зростить багато динь,
Зросла ж одна-єдина!
Та ласував не я один,
А наша вся родина.
І всі

(Жарт)

Сиділа раз бабуся
в хатинці край вікна.
Якщо нікуди не пішла,
то й досі там вона.

Сиділа раз бабуся
на лавочці сама.
Якщо ж вона пішла звідтіль,

Одна маленька дівчинка
Пішла гуляти в сад.
Там дві зелені яблуньки
край тину стали в ряд.

Під вітами три квітоньки,
чотири будяки.
Над ними п’ять метеликів
ведуть

Лізе, лізе равлик по моріжку,
виставляє равлик довгі ріжки.

А на спині в равлика хатинка.
Заболить у тебе, равлик, спинка!

Ні, не важко равлику, не важко,
бо легка

У одмінах усе мина,
бо:
а) зимові дні короткі,
треба поспішати;
б) чужий сміх забувається,
коли його замінити своїм;
в) любов, як буря,
в якій не чути свого ж

— Де ти бігав, зайчику?
— В темному ліску.
Там знайшов ялиночку,
гарну отаку!

Я ж оту ялиночку
вирубав та взяв
і собі за плеченьки
міцно прив’язав.

Тільки в

Ти припадала до ніг, додолу,
Ти вистилала в яру подоли —
Одно молила: залиш у полі,
Де синя просинь на видноколі.

Залиш на вітрі, де дві дороги,
Через могилу скрутили

Повечоріло вмить…
На сході зірка
зійшла блакитно-біла…
Диво див!..
Шмигне на белебені вітер зрідка,
мороз над комином посріблить дим…

Як скрипне хвіртка –
на кутку

Мов непогрішна звірена стріла,
сягаєш цілі… Мент – і на півтоні
заплачеш-заридаєш з-під крила
чаїного… І в горі не потонеш.

Із блуду повертаються сини,
неначе діти,

Перестаньте сваритися,
сварливі!
Втамуйте голод,
голодні!
Кохайтеся до нестями,
закохані!
Втричі більше ревнуйте,
ревниві!
Щоб поети усього світу
писали

Боюсь торкнутись: опечуся.
І не торкнуся – опечусь.
Нагнувшись, питиму – нап’юся.
І як не питиму – нап’юсь.

А вже ж коли на видноколі
майне востаннє далина,
я з волі

З розводами полумисок кленовий
з блакиттю неба на самому дні
пливе в степу, немов посеред моря…
Як ніч вогні запалить вище хмар
й подаленіє все, тоді до неї
згори покотиться

З Кайсина Кулієва

Трав оксамит. Наче велети, буйволи.
Соняшник жовтий. Міжгір’я. Ріка.
Камінь стрімкий над святами й над буднями
Чимось нагадує трохи

А я його чекав, хоч знати,
коли він прийде, ще не знав…
Поміж садів біліли хати,
грав коропами мутен став…

Ілля, проїхавши горою,
кілка вогненного забив
і хмар густою

Стоїмо на чорнім роздоріжжі,
мов шукає щастя наc само.
Дні гримлять, і смерть у зуби ріже,
але ми затято стоїмо.
Перед нами – чорні кілометри,
чорний біль і чорні