Різдвяні

Прощайте, росяні долини
І села, сповнені краси.
Прощай, мій краю тополиний,
Уже за Доном ти єси.
Не замовкає бій шалений.
В донській іду я стороні.
Вперед поглянеш — сад

П’ята частина збірки “Макро і мікро”

На все дивитись треба просто:
Упала жінка – підведи,
Прийшла гроза – радій!
А ми, «знервовані добою»:
Гроза? Ооо, чорт, пропали всі

Ой не плач, не плач, дівчино,
Ізнечев’я чи з пустоти;
Ще настане та година,
Що наплачешся з скорботи…

Смійсь, щоб серденько раділо,
Поки є чого радіти,
Поки горе ще не

Ой чия то панночка співає
Та на гостей цікавенько зглядає?
А співає пісні вона мужичі,
А ті гості — все ґалянтні паничі.

І, звернувши на ті співи увагу,
Потихеньку

Жінко моя люба,
Любі дітинята,
У людей сьогодні
Привелике свято:

Там, в Карпатській Русі,
Де інші закони,
Там з дзвіниць сьогодні
Зрання гудуть дзвони:

До

Горілка, люлька, оселедці,
Гурки солоні і блинці,
Дівчата гарні, молодиці,
Вареники і голубці, –
І рибка платана, чахоня,
Грушевий квас, вишнівка,
В скоромний день –

Худоби маєте геть-геть, чимало!
Здоров’я в Бога ви просіть!!!
Найдіть собі ви жінку вірну, гарну!!
Да з нею в світі весело живіть, живіть!
Сто літ, сто літ!!!

Повіяли вітри буйні
Да над синім морем;
Забилося серце моє
Перед лютим горем.

Повіяли вітри буйні
З холодного краю;
Розлучили з дівчиною,
Котру я кохаю.

Да не

“Нехай не жде, нехай не жде,
Годі сподіваться,
Щоб, як голуб з голубкою,
Так поцілуваться!”
Не така була розмова,
Не так розмовляла,
Як колись мені клялася,
Як колись

— Чий то, чий то колос?
Дивувались люди.
То звелась пшениченька
Над шляхом польовим
Татові — по пояс,
Братові — по груди,
А мені — ой лишенько! —
Вище голови.

Навкруги казкові шати —
Сиве плетиво гілок.
Спробуй зразу відгадати,
Де тут в’яз, а де дубок.
Де калина, де шипшина,
Де черешенька мала?
Все зима запорошила,
Запушила,

Окунці –
Стрибунці,
Чом такі стурбовані?
Опинились окунці
В лузі після повені.

А вода
Все спада,
У ковбанях булькає.
Там травичка молода,
А тут жабка

Світить місяць, да не гріє,
Мороз пече, вітер віє,
Дме хтось трійкою такий
До дівчини, що кохає, —
Хтось такий того не знає,
Що милая не його.
Коні добрі

Їжак до свят
Пошив халат
З листків цупких, дубових,
Приміряв десять раз підряд
І став як решето халат
Від голок їжакових.

Світлий день не марнуйте
На земній каруселі.
Поспішайте — будуйте
Небо з білої стелі.
Світ мій — сонячний зайчик,
Вік мій — скельце яскраве:
Посміюся, поплачу —
Та й

І.С.Козловському

Білі клавіші, звідки ви знаєте,
Що душа моя звукам відкрита?
Білі клавіші, нащо ридаєте.
Коли моря слізьми не долити?

Білі клавіші, звідки ви

Цей добрий світ у житньому колоссі,
Ніщо його не зможе погасить:
Шовкові трави — то моє волосся,
Моїм словам — на вітрі голосить.
Роса на квітці — то моя сльозина.
А темна

Не плач у ніч —
Вона і так сумує
Над тим, що надто швидко відійшло.
Даремно снігом березень лютує —
Вже стільки в лісі
Пролісків зійшло!

Не плач у ніч —
Вона і так

Трава дитинства не зів’яла:
Вона в долині тій росте,
Де наша мати пов’язала
В снопи проміння золоте.

Трава дитинства не зів’яне:
Їй зеленіти крізь роки,
Гойдати втомлені

Мамо,
вже навколо нашої хати
звужується
тиші сувій суцільний.
Не зацвіли
цього літа
ні гарбузи твої,
ні мальви.
Те намисто,
що ми назбирали
по узбережжях