Різдвяні

Сповнений злоби до людського роду, вагався диявол
В виборі згуби йому: голод, чума чи війна?
Але по пильній надумі згадав про четверте, найкраще:
Вкинув у доли земні в’язку догматиків

Що, горілка там чи кров?
Плеще, плеще чарка пінна,
Ну ж, голубко, ну, незмінна,
Як не втіхи — дай отрути!
Щоб життя нудне забути,
Вип’єм швидше! вип’єм знов!

Що там —

Вже прийшло Різдво до хати,
Всім пора колядувати!
Колядують в місті діти,
Тож і звірам не сидіти!

Хоч вітри холодні дують,
Зайчик, їжак колядують,
Лис і олень

Наварив багач, напік:
Батюшки чекає.
Батюшка лиш на поріг —
От він і вітає:

«На тепленьке, в добрий час!
Тілько що зробили…
Та де ж то ви так були,
Батюшечко

Моя голото, моя доле!
Чого на тебе завше грім,
Чого не квітне тобі поле
Із теплих водами дощів?
Збиваєш нігті об могили
І заливаєш кров’ю степ…

У мисці борщ пісний,

В зоопарку шум і гам,
Новина сьогодні там —
Привезли карамель
Із далеких земель.
Що воно за дивина?
Оцього ніхто не зна.
Каже мавпа Чика:
— Це тварина дика.—
Каже

— Це, Дбайку, що за грядка?
— А там росте загадка:
В ряснім зеленім листі,
В краплистому намисті.

Коли цвіла — біліла.
Як спіла —
Рум’яніла.

Тепер

Поливалко-поливальнице,
На вгороді помагальнице!
Набери з криниці
Свіжої водиці,
Поливай капусту,
Щоб клалася густо,
Щоб вродила головата,
То буде що

Як настане вечір, тихо і злегенька,
українську казку каже мені ненька.
Я тоді до неньки тілом всім тулюся —
бо цікаво слухати і боюся…

Ось князівна-краля у неволі в

I
За селом десь у дубині
В невеликії хатині
Жила бабка Гнибіда,
З нею дочка молода.
Бабка в гріб уже ступала —
Ізісохла, ізів’яла
І лишилася краси,
Як билина без

З хмар бобових цар Горох
Приземлився
прямо в мох.
Цілу ніч і день проспав,
Доки вдяганку дістав.
І тепер він вбраний
В одяг полотняний.
А наткали павуки
Полотна на

— Відерце, відерце,
Посріблене денце,
Скажи, де бувало,
Кого напувало?

— Напувало городину,
Напувало смородину,
І вербу пелехату,
І козу бородату.
І тепер не

Кораблі-кораблики
Зроблені з картону.
Кораблі-кораблики
Плавають, не тонуть.

В них вітрила-крилечка
Білі з парусини.
В них вітрила-крилечка
Линуть в далі

Був собі десь паперовий кораблик.
Возив той кораблик зернята із яблук.
Ходив той кораблик за тисячу миль,
Ходив, не боявся туманів і хвиль.
Ішов по калюжі, ішов по струмку,
Аж

Ніхто ні хусточкою не махав,
і не казав ніхто “прощай”,
коли мій поїзд від лісів і трав
мене відвозив у ґранітний край.

А згарища і вдень, і в тьмущу тем
в нещаснім, змученім

Усе засипав білий сніг.
А з ним — одлига на поріг.
І ми в дворі, де я живу,
Зліпили казку снігову.

Ось ведмідь — товстий дивак —
Сніжку пробує на смак.
Ось

Задзвонив синенький дзвоник
На стеблі.
Поскакав зелений коник
По землі.
Розправляв малі крилята,
Наче птах,
Він казки поніс малятам
По світах.
Копитами по

Сидить москаль на стільці,
Аж куриться, бреше,
А ляхва кругом стоїть,
Тілько вогню креше.
« От, – прибріхує москаль, –
Раз була потіха:
В одні сутки п’ятсот верст
Я

Під повстання два панки
На коршмі гуляють,
Цілуються, як брати,
Приязнь запивають.
Ото собі й запили,
І поцілувались,
Але тілько москалі
В коршму увігнались. —

Став багатий колись пан
Короля благати,
Щоб король йому зволив
Воєводство дати.

А король йому й сказав:
«Відгадай три штуки,
Відгадаєш — тогди на!
А як ні — на