Різдвяні

Давить мене той стоголовий,
Тисячоокий звір
І кожну добру каплю крови
Висмоктує лежма.

Повітря! — груди. Сонця! — зір.
Душно. Тьма.

Грізне залізне

Відвів воли попів наймит,
Оком не стикає…
Лежить, бідний коло груби…
Все за них гадає…

А піп лежить з попадею
Та собі жартує.
То за цицьку помацає,
То і

Іде циган по діброві
(Десь лихе носило),
При нім пара вареників,
Люлька та кресило.

Чорний, темний, як та хмара,
По лісі блукає:
Іскривився, курить люльку…
Аж Лев

Стрілецька пісня

Вдаряй мечем,
Вдаряй, вдаряй,
Великий Комтуре Закона,

Щоб з нього честь
Була для нас,
А для Вкраїни оборона!

Стрілецька пісня

Як стрільці йшли з України,
То сльози тремтіли в очах,
Бо кожен кидав дівчину
На тих широких, на тих розлогих степах.

Розвіялись мрії

Парно, душно, як ніколи…
Все куня у млявім сні,
Лиш бринять пестливо бджоли
До гвоздик, що ген рясні –

Пишні мліють в сутім злоті,
Від жаги аж цвіт позблід…
Я ж холону й

Шлях крутий… розжевріле, знай, сонце пече
Кам’яні розжевріли пороги…
Об загострий стрімчак ти скалічив плече,
В рині-приску попік свої ноги;
Надірвала, звела твої груди зла путь,

Ранок пахощами віє;
Ясно й широко вгорі,
І рожевим світлом мріє
Риза пишної зорі –
Вся у перлах, самоцвітах,
В легкім плетиві з хмарин..
І ось-ось загра по

Сто років, сто літ потонули у млі,
Як голос твій знявся на рідній землі.

В ту добу все нишкло, могильні хрести
Жалобою неньку вкривали;
Як з дуба рве буря пожовклі листи,
Так

Ніч. У хаті зимно, темно,
Каганця дасть бі…
Бідна мати плаче ревно
В скрутоньці-журбі…

Хлипа з голоду дівчатко
З-під рядна в кутку;
Під грудима немовлятко
Скигле в

Засумуй, трембіто,
Та (й) по всему світу,
Що зів’яло галичанам
Сорок тисяч цвіту.

Засумуй, трембіто,
Та (й) на всі Карпати,
Щоб не ждали сина з войни
Ні отець, ні

На вас, завзятці юнаки,
Що возлюбили Україну,
Кладу найкращії гадки,
Мою сподіванку єдину:

В вас молода ще грає кров,
В думках у вас немає бруду,
І в серці гріється

(З пастуших жартів)

На вигинах Сули, де більше паші,
розкошували наші корівки;
березняківські череди і наші
розходились по березі ріки.

До нас підходять їхні

Розтина блакить, гостроголова,
Аж до зір готова досягти;
Космонавтики вона основа,
Екіпаж споряджено — лети!..
Тут, у вірші, й відповідь готова,
А тобі — лишається знайти.

Враження дитинства – ясновесні!
Слів краса! Звідкіль іде вона?
Наче загадки якісь чудесні:
рідна мова – дивна дивина!

Вперше у житті штанці крамні
хлопцеві придбали у Ромні.

Нехай згадається в цих думах
Здавен прихильний вам піїт:
Багато сховано в них суму
І поривання давніх літ!
Колись байдужими перстами
Перекидаючи листки,
Ви спогадаєте і

Чого свої очі, чого свої милі
Вмиваєш гіркими слізьми?
Хіба ж ти не знаєш, що люди, як хвилі,
Байдужі, холодні, німії

Кепкують над краєм твоїм сиротливим,
Ти крушишся серцем

Ізнов нудьга, непрохана кума!
І серце буцім жде якоїсь-то отрути…
Мовчи, бездольнеє! Недовго нам тягнути,
Доплентались, що й світла вже нема!

Чого чекать? Одурено

Що не день, то гірша мир трухлявий,
Все кона у непробуднім сні,
І нема чим дихать правді млявій
Під п’ятою кривди, у багні;

Над усім панує явза люта,
Братолюбства висохло

— Скажіть, люди добрі,
чи вчила вас мати,
виходячи з хати,
тихцем промовляти,

щоб ви не забули бува
сказать на дорогу слова:
— Святий ангеле,
ходім зі мною:
ти