Різдвяні

Подивилась фільм заморський
Ельза Ковбаса
Та й розказує сусідці:
— От де чудеса!
У старого чоловіка
Жінка молода.
Їй життя таке, конешно,
Швидко набрида.
Уночі в

Як женитися задумав Панько Костомаха,
Прителющилась до нього тітонька Домаха.
— Ти бажаєш оженитись? Це хороше діло.
Бери собі Куцу Феньку, розписуйся сміло.
— Та нащо мені та

Був я вчора на концерті.
Я не жмот, не шкура
І за грішми не шкодую.
Але це — халтура.
Першим вийшов тип у фраку,
Очі впер у стелю,
В руки взяв свого тромбола
Чи

У столичнім зоопарку
Мавпа бігає по клітці,
Крутиться з розгону
І гукає до сусіда:
— Привіт Шимпанзону! —
А той пальцем кличе мавпу:
— Підійди близенько.
Не зви мене

У годину вечорову, тиху та прекрасну,
Дві бабусі розмовляють про молодь сучасну.
— Нині молодь, — перша каже, — квола й дрібнувата.
І хлоп’ят високих мало, і низькі дівчата.
А

Як у друга у Данила були іменини,
На них Іван не прогавив жодної чарчини.
Довелося ночувати сердезі в Данила.
Данилиха на дивані йому постелила.
Сам Данило ліг на ліжку з кумом

Розказував людям лектор про будову світу,
Про планети і про Землю, про її орбіту.
Під кінець одна бабуся встала та й питає:
— Так ви кажете, що бога не було й немає?
— Це доведено

П’є у Ганни самогонку бригадир.
— Я, — говорить, — не плямую свій мундир.
Хоч по чарці пропускаю і щодня,
А ти бачила, щоб був я, як свиня?
Я ні разу ще до того не дотяг,
Щоб

В гості дівчинка прийшла
До своєї тітки.
Про новини торохтить
Весело і швидко:
— А ви знаєте, Панько
Вчора оженився,
Жінку взяв собі таку,
Наче з глузду збився.
Ну

Серед ночі по провулку
Шкандибав Пилип.
Раптом вибіг з підворітні
Здоровенний тип.
Ледь не плаче: — Гей, братишка,
Може, скажеш ти,
Де міліція районна,
Як туди пройти?

Царство білого царя широко розляглося,
Од восходу до заходу сонця простяглося:
Є там чимало місця для сили,
Місця чимало і для могили…
Тісно вже в німця, тісно, і місця не раз

Коня вороного сідлай
І, як зійде зоря,
Лети — чи море, степ чи гай —
До Дункана-царя.

Сховайся в стайні у куток,
Старий конюх там є;
Його спитай, котру з доньок
Цар

Сашко в театрі побував
І став хвалитися — куди там!
— А я, татусю, розмовляв
З одним начальником сердитим!

— І що ж начальник той хотів?
Які до тебе в нього справи?
—

Такого хліба треба б замісити,
щоб в нім було і злетів, і покор,
щоб був їдою хворим, їддю ситим, —
та я ні пекар, ані прокурор.

Для мене білий місяць зорі меле.
Я із білків

Восени ми тряслись в таратайці в село;
Вже на нивах нічого тоді не було,
Тільки що покотиполе вітром несло.

Ото з дідом тряслись: воно все, бач, не пішки!
Сам покійник держав,

Найкраща мрія перемрієсь,
Зчорніє сонце золоте,
А тихий смуток не розвієсь
Усе гніте, усе гніте…

Захотів, мабуть, Стецько
Друзів здивувати,
Бо узявся водночас
Троє діл справляти.

І читає вірші він,
І вмина суниці,
Ще й по радіо концерт
Слухає з

(Паріс у Третій пісні)

Столиця поїздами й антенами ніч намацує.
Не егіда Атени, а брудна фіранка в готелі
тепер мені бринить, Гекторе, і мені добре. Це є мій

Усе раділо там. Шляхи і перелоги
Нектар ранкових рос у захваті пили.
І тільки у степу, в пилюці край дороги,
Забуті усіма, волошка дві цвіли…

Не бачив їх ніхто. Покриті пилюгою,

Пісні кують небесні ковалі,
співають ними синє тіло світу;
на м’язі серця блискавки поміту
карбують нам залізні королі.

Кував коваль в задрипанім селі
якогось безпросвітного