Різдвяні

Сиджу я у залі та й думку гадаю:
«Чому не співак я? Чому не співаю?
Чому мені голосу, боже, не дав?
Я вивчив би пісню, і довго б співав
Одну і ту ж саму у кожнім концерті,
Й

До озер, через луги,
Там, де верб зелені шати,
Йшли природи вороги —
Браконьєри-торбохвати.

Поспішали мимо плес
За Гаврилом-здоровилом.
Збоку біг цибатий пес,

Розказував людям лектор про будову світу,
Про планети і про Землю, про її орбіту.
Під кінець одна бабуся встала та й питає:
— Так ви кажете, що бога не було й немає?
— Це доведено

Каже баба: — Я читала
Вчора у газеті,
Що великий конкурс буде
В університеті.
І не знаю, що то значить.
Поясни, будь ласка.
Дід подумав та й говорить:
— Це вже давня

Вибігли з гітарами хлопці симпатичні.
За собою кабелі тягнуть електричні.
По боках динаміки, ззаду трансформатори.
Вдарили по струнах акомпаніатори.
Захарчали горла, загарчала

Ми із кумом по сусідству живемо.
Кум говорить: — Давай бджіл заведемо!
Бджоли,— каже,— це ж поезія й краса.
Бджоли творять для здоров’я чудеса.
І тепер у кума бджоли у саду

Ми тепер учені стали, всі ми — молодці.
Точно лічимо проценти жиру в молоці.
Знаєм ми, що пити жирне молоко не слід.
А яку страшну помилку припускав мій дід!
Молока, бувало,

Розмовля високий дядько з продавцем Наумом,
Потрясає перед носом дорогим костюмом:
— Як купляв, тоді здавалось, ніби річ хороша,
А тут в штанях одна довша на четверть холоша. —

Вийшов п’яний без копійки
З торгової точки.
А тут тітка лотерейні
Продає квиточки.
— Купи квиток, бухарику! —
Штовха його в спину. —
За п’ятдесят копієчок
Виграєш

Йшов по вулиці Кіндрат.
Раптом край дороги
Став на руки і задрав
Вертикально ноги.
На руках, немов циркач,
Вскочив у пивнушку,
Пару пива попросив
І одну чекушку.
—

Дві дівиці-продавщиці,
Біла й чорна, як смола,
Розмовляють у крамниці:
Гала-ла! Гала-бала…
Вже до них звертався тричі
Сивоусий чоловік —
Ні отвіту, ні привіту,

Мав сина гордий багатій.
То був не син, а божа кара. —
Картяр, гуляка, лиходій,
Ледачий бовдур і нездара.
Не шкодував грошви татусь,
Не полишав синочка в скруті,
А той, не

Один дресирувальник років з п’ять
учив свиню писать і малювать,
та не навчилася нічому тупорила,
лише учителя за ногу укусила.

В літературі теж: хто не навчився писати,
той

Із села Старі Кислиці,
Із далеких країв,
До Києва до столиці
Горобець прилетів.
Біля стадіону
Він уздрів ворону,
Що із того ж села
До столиці прибула.
Та ворона не

По ресторанах ходить дама, сумна, стривожена така.
Синка свого шукає мама, свого єдиного синка.
А син її, любимий Гога, у витверезнику рида:
— Жена найдет себе другого,
А мать

Просить дядько в ресторані:
— Принесіть котлету. —
А йому офіціантка
Тихо каже: — Нєту.
— То давайте хоч салату
Або вінегрету. —
А йому офіціантка
Знову каже: — Нєту.

Зерна радості ми сієм,
В праці, в творчості лелієм
Всеземного щастя цвіт.
Сміх шануєм, розумієм
І сміятися умієм
На увесь широкий світ.
Правду кажуть: той сміється,

— Знаєш, друже, в мене є дівчина-сусідка.
Літ не більше двадцяти, а сама — мов квітка.
Просить: «Плавати навчіть, ви ж моряк колишній».
Ну, а я у цих ділах тренер нікудишній.
Як

Був я вчора на концерті.
Я не жмот, не шкура
І за грішми не шкодую.
Але це — халтура.
Першим вийшов тип у фраку,
Очі впер у стелю,
В руки взяв свого тромбола
Чи

Хіба можна так жорстоко карати людину?
Дали Марку десять років за одну рибину.
За рибину — десять років не бачити світу!
Він любив ловити рибку. Дістав динаміту.
Кинув з мосту два