Різдвяні

Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.

Ось вона вже крізь блакить

— Бджілко, бджілко, ти куди?
— На луги та у сади
Медовиті й запашні.
Здрастуй, Травню, здрастуй!

Мною Квітень-першоцвіт
Передав тобі привіт,
Тільки хмаркою мені

Вийшов огірочок
Вранці на горбочок:
— Як навколо гарно,
Тихо і не хмарно!

Сонечко пригріло,
В росах заяскріло —
Миттю огірочок
Сів у холодочок.

Раді мама й

Ну, дядино Варко!
Прийшлось було шпарко:
Таке напало,
Опановало,
Що притьмом згинуть
І ноги одкинуть!
Груди підперло,
Нутро замерло;
Очі — цибульки,
На носі

Миряне, слухайте, щось маю вам сказать:
От сих різдвяних свят, на самої Меланки,
Дурний школяр Денис, запрігши шкапу в санки,
Із школи поспішав до батька ночувать,
Щоб завтра по

Різьблю свій сон… От ніби вчора ми
Зійшлись,— і стріча та жива.
На землю тканками прозорими
Лягли осінні дерева.

Акордами проміннострунними
День хвилював і тихо гас.
Над

Деснянський рибалка на човнику-струзі,
Що видовбав, вистругав сам із верби,
Пливе, не хитнеться. Такої плавби
Ніяк не навчуся. Під вербами в лузі
Ці довбанки всюди лежать у траві.

Молоточок-молодець,
Ось гвіздок, а он стілець.
Я гвіздочок за гвіздочком
Забиваю молоточком.

Гляньте — за хвилинку
Приладнав я спинку,
А тоді ще трішки
Підкріпив дві

Заквітчалася дівчина; стала край вікна.
Дав бог празник. Людям празник,
а вона одна із маленьким братом Йвасем, прибрана,
в квітках, Дивиться, моя небога, на широкий шлях.
Батько

В колисці, сплетеній із верболозу,
Мене малого мати колисала
I щось ласкаве, ніжне промовляла,
Втираючи мої невинні сльози.

А потім, щоб заснув, мені співала
Тихенько-тихо

Як тільки задзвонять чотири годинки,
Так ми й шморгнемо в високії будинки
Та любих панночок
Засадим до книжок:
Нехай гуртом голосять
Та хоч борщу Петрові просять.

Печально я гляжу на наше поколенье.
Лермонтов

Як подивлюсь на хист теперішніх людців,
На витребеньки їх… Та що з ними мороки!..
То, далебі, дрючок отак би і вхопив,

Не підстрижений, патлатий,
В тридцять років нежонатий —
Парубкує Вольдемар,
Тре-вичовгує бульвар

— Ти б женивсь, дівчат багато! —
Натякають мама й тато.
— Втну, маман,

Вибігли з гітарами хлопці симпатичні.
За собою кабелі тягнуть електричні.
По боках динаміки, ззаду трансформатори.
Вдарили по струнах акомпаніатори.
Захарчали горла, загарчала

Зерна радості ми сієм,
В праці, в творчості лелієм
Всеземного щастя цвіт.
Сміх шануєм, розумієм
І сміятися умієм
На увесь широкий світ.
Правду кажуть: той сміється,

Просить дядько в ресторані:
— Принесіть котлету. —
А йому офіціантка
Тихо каже: — Нєту.
— То давайте хоч салату
Або вінегрету. —
А йому офіціантка
Знову каже: — Нєту.

Вийшов п’яний без копійки
З торгової точки.
А тут тітка лотерейні
Продає квиточки.
— Купи квиток, бухарику! —
Штовха його в спину. —
За п’ятдесят копієчок
Виграєш

Розказував людям лектор про будову світу,
Про планети і про Землю, про її орбіту.
Під кінець одна бабуся встала та й питає:
— Так ви кажете, що бога не було й немає?
— Це доведено

Серед ночі по провулку
Шкандибав Пилип.
Раптом вибіг з підворітні
Здоровенний тип.
Ледь не плаче: — Гей, братишка,
Може, скажеш ти,
Де міліція районна,
Як туди пройти?

Вийшла заміж молодичка за діда старого,
Бо була нова машина «Жигулі» у нього.
Вийшла заміж та й сказала: — Заводь мотор, діду.
Я з тобою «Жигулями» на базар поїду. —
Посідали у