Різдвяні

Римо, ти – жито. Мир
Тримала, вишивала мирт.
Ти ж у віків, у жит —
Що дощ.
Рима — що дощ, а мир —
Римами, рима мир —
Ударами рим, а раду
Трима мирт.
О, ти —

Сіряк я, ріс…
І роки лісом осіли. Корі
І собі раді бідарі босі.
Сіро ріс
Я.
Сіро доріс
Вірами раю. А римарів —
У
Вірш-рів.
Драгна — в авангард.
І — бос

Шипиш…
Ти – войовит.
Віки тер єретиків.
Ти – щит.
Живи ж.
Я – цар під роями рим’я, орд…
і праця –
Осяяння. ( Ясо
Осяяння, ясо!)
Я – цар. Пієтет є і праця.
І

Щодуху дощ —
Лозу в вузол;
Мов швом —
Межу; в хащах— вужем…
І лопух у полі —
Мов швом.
Жах аж!
Потоп…
І — тиш… Зорі розшиті…
Радощі в хатах… Віщо дар…
…

А запах хапа за
Віко років:
Анаші шана!
І Хихи тихих,
Іхи лихі: Анаші шана!
Мани хоч на панчохи нам.
А вакса ласкава…
Ладна Ксеня – не скандал:
Мед – Едем,
А

У захристії трійця стоїть.
Біля неї стану,
доки ти принесеш три свічі,
три свічі для Йордану.

Запалю три свічі на Йордан,
ти обів’єш зіллям,
і запахнуть черленим

Романові Безпалківу

Я змалку боявся поганого ока. Зомлів
колись я на храмі в чужому селі, безпорадний.
Вже знаю про себе ту правду, яку я хотів.
Я знаю ту правду, що

В колисці рук твоїх гарячих
Я немовлям слабким лежу
і так невинно, так тремтяче
У тебе лагідність прошу.

Прошу, щоб очі були в очі,
Прошу про карий погляд твій.
Зігрій

Євгену Гуцалові

В зелених переспівах
зоряно-криляно-клично
Над вічним праполем і небом правічним
Душа засвітилася, повна довіри
До сизого птаха і сивого звіра,

Місячна ніч! В заколисані трави
Падають стрімко розгублені зорі.
Я відведу твої руки ласкаві:
Щастя таке — більше схоже на горе.

Голову схилиш мені на коліна,
Стане так жаль

«Не пожадай!»

А я і не жадаю
ні рук твоїх, ні уст твоїх, ні снів,
бо слів чужих віршованих рядків
мені, повір, надміру вистачає.

І то неправда, що ходжу сумна.

«Не

Ну от і немає ніякого «ми»,
Моя ти утіхо минула.
Зневірене зовсім уже до зими
Бабине літо звернуло.

Від того, що снилось колись наяву
Заледве оговтуюсь досі.
Ти — не

Скільки білих снігів над моєю пройде головою,
Скільки вогнищ згорить, до небес простилаючи дим —
До останнього подиху буду щаслива тобою,
Будеш щастям моїм, і життям, і коханням

Хай присниться мені сьогодні,
Ніби в очі твої дивлюсь,
Поринаю в твої безодні
і втопитися в них боюсь.

Хай присниться, що терпнуть губи,
Бо цілункам нема кінця,
Що ти

Чуєш? Люблю тебе! Чуєш?!.
В листі заплутались зорі,
Місяць за нами крокує,
Заздрить і блідне: нас — двоє.

Квітами споєний вечір
Про божевілля шепоче.
Я обніму твої

Я до тебе з зимової казки прийшла…
(Карі очі в замерзлих, засніжених віях).
Я в долонях гарячих троянду несла —
Й донесла: у морозах, у лютих завіях…

Ти зустрів, привітав, ти

Я співатиму Пісню Пісень,
Бо сьогодні коханням хвора.
Коли спеку вгамує день,
Коли тіні впадуть за гори,
Я зустрінусь з моїм царем,
Довгожданий прийде до мене,
і кохання

І лукавому –
умова кулі.
І лукавому –
мова кулі…
Ого, Вакула, лукавого
Унуртував у труну.

А небо підкорити не вдається:
воно сьогодні зорями сміється,
а завтра в хмарах плаче без упину,
у морі топлячи сльозу-краплину.

Я прагнув з літака його пізнати
чи зупинити у

На світанку, здається,
щось проснеться в мені,
щось торкнеться душі –
забринить і прилине.
Певне, в кожного з нас
є веселі й сумні
сподівання життя
чи наступної