Різдвяні

Козакую у казок…
Се — пес
Чи лева велич?
Велес об жах аж — бо се лев.
Лева ракуватою бідою одіб’ю, отаву каравел —
Мечем.
Ереб бокатого так оббере —
Що в холод

Мови данина… Дивом
Нотую у тон:
О — соло гожо-голосо.
Е — Лель, леле.
А —
Вада, гадав…
У — гуд у дугу.
И — бурану наруби.
І — лети, Боже, меж обителі…
Ноті тут

А небо підкорити не вдається:
воно сьогодні зорями сміється,
а завтра в хмарах плаче без упину,
у морі топлячи сльозу-краплину.

Я прагнув з літака його пізнати
чи зупинити у

На світанку, здається,
щось проснеться в мені,
щось торкнеться душі –
забринить і прилине.
Певне, в кожного з нас
є веселі й сумні
сподівання життя
чи наступної

При світлі дня,
при світлі ночі
нам доля
всього напророчить:
щоденних радощів,
страждання,
вечірніх роздумів,
журби,
пісень веселих
і кохання…
А все життя – у

Спинився. І мить, може мить постояв на межі.
Вони не здригнулись, коли зупинився, ні після.
Вони просто поруч ішли, галілейські мужі.
Вони просто близько стояли, коли він

Битий небитого повезе.
Так і не навпаки!
Так, бо коли, як у казці все,
значить, ще є казки.

Доки ще ватерка палахтить
й люлькою дід пахтить,
доки мете хоч така

В якім одінні ти зійшла на кручу?
Я бачу тільки музику в імлі.
Я чую тільки тишу неминучу,
заховану, як церква у золі.

Звучати мусять ці горби, співати! –
ця пустка сива, ці

Вирвалася з ночі коляда!
Вилетіла з лісу мовчазного!
Сніг летить, на голови сіда,
неузримі, бо ніде нікого.

Скрізь ніде нікого. Ліс і сніг.
Пахне хвоя. Пахне, доки

Від першої зневіри злого блуду
ставав рудим, як глиця восени.
Я все це перебув. Я перебуду
ще раз – тільки руку простягни.

“Легка твоя рука. Важке волосся”, –
я вишепотів це

Все-таки непросто
зрубати
високу і горду смереку.

То тільки так здається,
бо легко її обняти.

То вже й тобі так здається,
Але все це не так!

Обхопи
високу і

Є різні ватри. Є ватрИ,
що з довгими прийшли ночами.
Горять в снігах під небесами
на голому джубрі гори,
горять немов між нами.

Ти —
по той бік

Піймав Тарас карасика
У тихому ставу.
Тепер усі Тарасика
Рибалкою зовуть.

Зіпершись о стіну з гнилих бервен,
він солов’їні згадує рулади:
“О будь благословен! Навік спасен,
хто йшов з тобою в роки страху й зради”.

Він згадує їх лиця в тьмі

Кому сьогодні не до первородства,
не де свідоцтва роду на землі?
Як не крути, збуваються пророцтва:
й погублені, й голублені, і злі.

Батожить час! Рубцями різко зорані
вже й

Люблю мамин почерк. Слова її переловім.
Їх можна читати, шептати і не відпускати.
Не жить мені більше, у світі не жить молодім,
та нинішню радість не зможе ніхто

Мав би я чорне лице
до тебе іти.
Мав би я чорне лице
тебе обминати.
Мав би я чорні уста
сказати: прости.
Мав би я чорні слова
не зради, а страти.
Музика, що

На зорях твоє ворожіння?
На зорях ворожу.
Різдвяна вела вівчарів.
Привела різьбярів.
Я знаю цю древню різьбу.
Так різьбити не можу.
Я більше но можу.
Я сам собі

Суниці на стеблах,
заховані в мох, –
намисто для тебе.
Намисто для двох,

бо губи спікає,
холодні, як лід.
Стебло протинає
дві жмені ягід.

А стебла зв’язати

Сидить на гілці пташка.
Сидить.
Її злякать не важко.
Лякай.
Сидить на гілці пташка –
лякай!..
Сидить на гілці пташка
і край.