Різдвяні

Моя любове, не сліпа, а зряча.
Чому ж мене ти обійшла неначе?
Чому від мене ти все далі одступаєш?
Невже і краплі у душі тепла не маєш?

Куди тепер? Так щастя ти не

Сич озирнувсь на пломінь ранку в лузі,
калина луснула, привалена крильми,
в очах його по невира́зній смузі
між рос і перевесел бігли ми.

Стерня гаряча, як прожогі сльози,
як

Ми побагатшали ще аж на мить,
довгу, як ніч, де зірки – поцілунки,
кожне з яких через відстань щемить
і залітає у вірші й малюнки.

Як соловіє твоя маєта
у говіркому гіркому

Він міцно й владно
в бік рукою вп’явся.

А інший, хто лежав
націлений в екран,
спокійно й мило кажуть:
“Ліктик? Заважає…”

І перший ліктя прибирає,
мов той слухняний

Створю тобі вірша
для тих, кому за 30,
а для тих, кому за 40,
хай чекають ще 5 років.
Про цей намір
складеться дивне враження,
ніби це й не вірш,
а якесь

Полюбилися двоє.
І немає вже сну,
і немає вже дня
без молитв…
Помолилися двоє.
І немає вже сну,
і немає вже дня
без любові…

Моїй любій дружині Єлені

Склади мене у рухи
неповторні,
як Дух Святий, повз пальці
відпусти,
а всі думки мої,
мов землі орні,
осяй-осій зерном

Щокою червінною рань притулилась до шибки,
зіницею сонця ледь-ледь прозирає з пітьми,
в здивованім оці підстрибують радісні рибки
і точать білок молодої моєї зими.

Я плачу в

Ходім зі мною в ліс далеко,
де гриб, зіскочивши на гриб, росте,
де сонце, в мох закутане, цвіте
і в кущиках багна парує терпко.

Ходім, я покажу, де спить сова,
те місце, де в

По черзі зупинялися годинники
у теремі, де мешкали годинники,
дубові й позолочені годинники,
гранітні й електронні, теж годинники,
мініатюрні і масштабні, теж

Курка мокра ніч не спала,
впала з сідала,
на Івана та й Купала
фокус видала –
знесла пусте яйце!

А якщо я втічу,
і шукайте,
де хочете?
Не боюся тепер
ні пропасти,
ні збочити.
Я тікатиму
довго
від вас
до Країни
Варених
Ковбас!

Очі – як у тамаґочі.
Губи – наче двері з груби.
Скули – мов масла́ в кобили.
А саме́ – таке щасливе!

В Оклахома-сіті всі давно вже ситі,
взуті і побриті в Оклахома-сіті.

У ціло́му світі всі брудні, не миті,
з латками на свиті – у цілому світі!

В Оклахома-сіті всі в однім

Піч холодні млинці пече.
Сонце на схід заходить.
Річка з долу навзгі́р тече.
Мертве живе народить.

Нісенітниця та й усе!
А назирни пильніше –
і прочитай: “Такі есе

Кажуть, жарти вже не в моді.
Жарт – не дупа на городі
(не усі його помітять).
Жарт – якщо у дупі віхоть,
або навіть смолоскип,
загорівся і прилип!

У хлопчика Чухмарика
ми бачили ліхтарика.
Він чомусь вночі не спить,
щось під носа гомонить,
лиш – з-під ковдри крадькома
блимне світло – і нема.
Заспокоїться на мить

Космос, удостоєний кількаярдів зірок,
не є, однак, ані Героєм Радянського Союзу,
ані Президентом Сполучених Штатів
чи України,
ані Верховним Головнокомандуючим
Об’єднаних

По два крила́ вмонтовано у спину.
По німбу вбито в голову цвяха́ми.
Я грав ці ця́цьки змалку й без упину.
І навіть плутав анґелів з птаха́ми.

Читав про Бога, вірував в

Ти пам’ятаєш, кішко, Сонне Царство?
Ані тобі турбот, ані мені тривог?
Одна розкутість скрізь, саме багатство,
блаженствуємо ми, відпочиває Бог.

Медовий виноград, єлейна