Різдвяні

обліт завершених птахів
на полі батька або духа
червона сонця потерюха
згортається в несупокій

на горло саду покарай
на тінь зелену на карету
на золотих підніжках в

вимірювати запахом чи кроком
своє безумство зважишся чи ні
шкалу ридань як пута за пророком
карби перегортають водяні

розсердитись не стане зволікань
втекти не встигнеш

банда грала навиліт і росяні коси губила
на колосся падучі викапував пристріт гіркий
що сьогодні чекає товаришу степ чи могила
чи поранена птаха припаде до гирла руки

що

ніч як вікно на схід мокра і довга
плакати треба вміти сказав професор
я не збираюся з вами складати договір
я лише хочу щоб ви не чіпали весел

в блисках епохи вода ні вашим ні

дівчина знає м'ясо зійшло з води
холод зайнявся за нами і вкрився бризом
холод як пава кигиче устань і йди
але щоночі зринає патруль над безом

мислимо вийти разом з кожного

складаю ці залякані слова
немов дитина кубики складає
задарма степ тікатиме з сенаю
його чекає та сама жорства

однакі мари у цієї мли
зійшло вікно і пельку мохом вкрило
а

це небо ніби ґирґалиця з рук
розлазиться в потріскані судини
а ми його збирали і садили
на полі брані свій порожній звук

не молотом не ломом не кайлом
не помелом на коло

Хвостик хвостику привітно
трі-по-тів,
а від нього інший хвостик
дрі-бо-тів,

а Лізятко їх докупи
гре-бін-цем,
у кісочку посплітало –
та й усе!

Ходить доня по городу,
як… оса по бутерброду!

Обережно, обере…
ягідки усі збере.

Не в горнятко – тільки в рот.
От!

Кіт коту котив м’яча –
і нявчав.
Кіт коту котив м’яча –
і мовчав.

Перестрілись два коти –
кіт кота перекотив.
М’яч спіткнувся об м’яча –
і його

Віолетті

Півонії вбігли в садок,
постояли, послухали спів шпаків —
і втекли. А одна затрималась,
дві пелюстки зронила —
та й кинулася наздоганяти

нецке

Дівчинка міцно
тримала рибу,
схожу на плітку із ребристими плавцями,
і билися разом серця їх.
Без тями
дитя теребило
блискітки луски

Поговоримо поглядами – не словами.
Можна ближче і голосніше? Аби розширити
безкінечність потаємного. Ніби ніша
імпровізованого діалогу
(в чотири руки по клавіатурі)
вкоротила

Велетенські осики –
Листаті гіганти,
Повні пригорщі сліз,
Зорі, як діаманти
Де-не-де, з-поміж трав,
Знову в небо злітають
У фіалкових обріях
Ніжно зітхають.
Як в

…і рвалось намисто із ягід,
дзвеніли-гуділи цимбали,
хмельні вибивали каблуки,
сопілки ігриво співали.
Молилось калинове листя,
по струнах натягнутих сонця,
ти маревом йшов

Крислатий дуб сховає від дощу,
І прошепоче нам “люблю” осіннє листя,
На горобині птахи зайнялися
пекельним спогадом. Та я їх відпущу!
Нехай летять в безмежність наших

…пальці легкі як калинове листя,
в обіймах останніх сьогодні сплелися.
Палають рум’янцем цілованні щоки,
Ти поряд. Ти тут. Та це лише “поки”.
Історію вічну “про тебе – про

У нас буде дуже затишно,
Сонце схилиться до заходу,
Мороз пензлем замалює
На вікні вчорашній день.
Запалають сухі дрова,
Полум’я те кольорове
Іскрами нам заспіває
Ще

Одягнула вінок із пташиного пір’я
сукню прозоро-білу,
насвітанку, розкинувши руки тендітні,
у блакитне безмежжя злетіла.
І посипались сльози на землю дощами,
насінням рослин

…то був танець химерної тіні,
що тремтіла листком осіннім,
її очі, немов, голосили й, ніби, били
жалом осиним.
То неначе в минулі століття
ти ішов розміреним