Різдвяні

Є на світі крамарі —
два хитрющі Снігурі,
що пекли торти медяні
на Медяній на Горі.

І пекли торти два дні —
білі-білі і смачні,
тільки клали в торт для сміху
Снігурі

Почалась, було, гостина:
слива сливками вгостила,
яблук яблунька дала,
груша — грушок простягла.
Лиш бурчав старезний пень:
— Ну й морока! Що не день —
хтось приходить

Ця хмарка — ніби палац золотий.
А та — немовби хата з ластівками.

— Котру ти собі вибереш?
— А ти?
— Мені б оту,
щоб так було, як в мами.

Був день такий, як, може, два:
великий і красивий.
Росли суниці і трава,
не падали ще сливи.

Був день високий, наче дуб,
вже брався до хмарини.
Заграв дударик на

Стулилися пелюстки у нагідки,
а мак червоний і собі стулився.
Метелик просить то одну,
то другу квітку:
— Іще хоч раз на мене подивися!

Може, таменьки хмаролам
ходить
і ламає хмарки
зісподу?
Хмарку — лам,
і другу — лам,
мов навсправжки
ХМАРО-ЛАМ!

Літо — жовте качатко,
в озері — плюсь та плюсь.
Щоранку, ніби спочатку,
на нього дивлюсь-дивлюсь.

Отам, у траві травучій,
сидять яблука.
Їхні серденька-зернятка
перестукуються,
перегукуються:
— Еге, холодно?
— Еге, мокро?
— Хто нас знайде?
— Хто нас

І це називається літо:
надворі — дощі та дощі!
Ну як мені мальву полити?
Чи йти поливати в плащі?

І це називається літо:
хмар у саду — ніби слив!
На гойдалці бавиться

Запливає ранок
голубим човном:
сонце — за веслярика,
за музику — гном.

Вже година човнику
до берега пристать.
Запливає ранок.
Весла хлюпотять.

Це не Дощ —
у прозорій шовковій сукні.
Це — пані Злива.
Це не Вітер
у крислатому
оксамитовім капелюсі.
Це — пан Вихор.

Кличе пан пані до танцю:
— Потанцюймо!
І

Мамо, не йди від мене,
не гнівайся, я прошу.
Сама я дуже боюся
і блискавки, і дощу.

Грому боюсь і собаки,
бо він ще укусить мене!
Мамо, я буду плакать,
якщо ти

Дванадцять страв на столі —
для дванадцятьох місяців року.
Кутя на столі — для нас.
Ось-ось бабуся
кликатиме Мороза.
Набере куті повну ложку,
підійде до вікна
й мовить

Пане Сонечку, пане ясний,
не заходь нам, бо світ прекрасний!

Пане Сонечку Великоднє,
будь навіки нам, як сьогодні!

Та князюй удень, та князюй вночі —
небо віддає Тобі всі

Ну й гарно все придумав Бог:
як тато й мама — то удвох.

А як бджола — то у гурті,
сова — в дуплі й у самоті.

Придумав рибок ціле море,
Карпати-гори й

Йванко-дранко-дурисміх
виліз на чужий горіх:
лічить, бідний, до п’яти
там сорочачі хвости.

***

Натка-дратка-дереза
непосида — мов коза.
Пісня в неї отака:
—

Яворина — на коліна —
до землі нагнеться:
хай країна Україна
сонечка нап’ється.

Безмеж-поле, наше поле,
враз позеленіє,
де не видно жайворонка —
сама цятка мріє.

1.
допоки цих филистимлян
лисиці не усіх спалили
допоки крутиться земля
і меч архангела гаврила
подібен гострому хресту
пора не виходити з дому

тобі печернику

звитяжці станули живими
а сіль зійшла і все зійшло
і не вміщалося жало
щоб виправдовувати ними

оселя ближче до тепла
до грижі в мозку (до презумпції)
попід деревами

– Літак?
– Так!
– У вікні?
– Ні,
он там.
– Сам?
– Не сам,
із хмариною
темно-синьою.
– Так то ж місяць
небо місить,
хлібчик сонця пече.
– А