Різдвяні

В нашу хату зайшов уночі
Дід Мороз із мішком на плечі
І говорить: «Із темних дібров
Я до вас дуже довго ішов…»
А мене бере сумнів чогось:
Хто насправді оцей Дід

1
Охололи води і земля,
Сон бере натруджені поля.

На горбах у висохлий кулак
Заховав зернята дикий мак.

А поміж горбами в теплий край
Покотився колесом курай.

Ні

(Загадка-безконечниця)

На квітку ківтка сіла,
Знялась і… полетіла!

Я квітку наздогнала,
За крильця упіймала.
Як дорогу прикрасу,
До плаття притулила.
А

Знову на білім світі
Райські настали дні:
Як молоком облитий,
Тьохкає сад пісні.

Знову над нашим хутором
З хмари, що йде на Крим,
Склавши долоні рупором,
Пробує голос

(Загадка)

Розбудіть мене, очеретянки,
У зелених плавнях при Дунаї, –
Я люблю дивитись на світанку,
Як із моря Сонце випливає.

Батьківщина Сонця – десь на

Років тисячу в неволі
жив отой народ,
і без щастя, і без долі,
серед бід, незгод.

Вороги ж бо збиткували,
задавали муки,
за нізащо катували
і в’язали

Ми волю вигризли з бідою,
Скажіть, будь ласка, де вона…?
Остались далі ми рабами,
Свободи справді ще нема!
Гей, гей, народе мій бездольний,
А доки спатимеш?

О, звідки плач, гірке ридання,
Сльозами прохане благання,
Розпуки голос відкілля?
Це плаче Галицька Земля,
Ридає ніжна Буковина,
Рида’ Загіря сирота:
О, нене, рідна

На горі пасуться вівці,
скаржиться хтось на сопілці,
і жаліється й ридає,
а сопілка грає-грає,
ой, не грає — проклинає,
плаче, нарікає:

“Будь проклята, полонино,
де я

До церкви дзвони закликали:
“Христос сьогодні народивсь”,
Дяки молебень відспівали,
Народ додому вже ладивсь.

І недалечко на дорозі,
В снігу лежало немовля,
Віддало духа

Приснилося Сивій Хмарі,
що вона вже — на все небо.
Що вона вже з Вітром у парі
погнула дерева, як стебла.

Й така ж вона пелехата!
Така вона сива-сива!
І небо тепер для

Це — моднющі котики:
в горошок животики,
смугасто-сірі спинки,
гладенькі, мов перинки,
ще й змалечку вусаті —
Бавляться у хаті.

А це — моднющі киці:
білесенькі на

Конику, конику,
ти хіба не чув,
що не ходять
коники взуті
по дощу?

Слизько тоді
ніженькам
по траві —
чи тих ніжок
двісті,
а чи дві.

Тополя — зеленька і красива —
намистечка в калини попросила:

— Чи ж до лиця намисто буде вам?
— Та я поміряю й назад віддам!

— Мені не шкода. Ось — беріть і міряйте.
І,

Чорніє ніч біля воріт
І дужче пахне липи цвіт.
Вже вікна гасить наш квартал,
Не спить лише автовокзал.

Немов на батьківський поріг,
Спішать сюди вогні доріг.
Везуть

Уже важка, як олово,
Роса за перелазами,
А в соняшників голови
Косинками зав’язані.

Косинками барвистими
І маминою хусткою —
Щоб горобці-пройдисвіти
Насіння не

На очах подаленіли
Береги Дніпра.
Поїзд, вирвавшись на волю,
Швидкість набира.

А назустріч, а назустріч
Рушили степи,
І біжать навперегони
За вікном

Обережний, хитрий лис
До нори вечерю ніс.
Біг додому лісом лис,
Шелестів над лисом ліс.

* * *

Солоний вітер після зливи
Трусив щосили синю сливу.
Упала буква «Л» зі

Ось іде обхідник,
Молотком
Дзенькає по рейках:
Бом!.. Бом!..
І на слух уважно
Вивіря,
Чи не розладналась
Колія.
Ні, не розладналася
Вона:
Колія

Була собі в річці жабка,
а в жабки зелена шапка,
а в шапки підкладка зелена, —
така, як стрічка у мене.
І носить ту шапку жабка,
бо то їй найкраща шапка.
А може б, носила і