Різдвяні

Я скучив по тобі, де небо молоде,
Два наших імені розлука вполювала
Й за руки їх, розлучених, веде,
Отак довіку б їх не розлучала.

Люблю тебе. Боюсь тебе. Дивлюсь
Високим

Цієї ночі птах кричав
У небо відлетіле.
Цієї ночі сніг упав —
На чорне впало біле.

Цієї ночі уночі
Ми тихо говорили…
Різдвяні пахли калачі,
Шибки в мороз

Зоря над містом піднімає весла.
Зоря чекає, доки тиша скресне,
Доки присплять дівчата свої весни,
Доти зоря над містом не шелесне.

Зоря над містом зібрана і чемна,
Зоря над

Стоїть голубою журбою
Осінь морська голуба,
І моря бентежна плавба
З моєю злилася ходою.

І ясно далеко мені,
І морю далеко ясно,
Бо радісно нам і прекрасно
Іти в

Повій, повій, буйний вітре,
Из гори в долину,
Неси душу буйнесенький,
Там, на Україну.

Там, де гинуть мої братя,
Дзвонять кайданами,
Там, де плачуть, лиють слези

Іще тебе твоя мати
Малим колисала,
Коли тебе співанками
Сяк напоминала:

“Ой не забудь рідне слово,
Що мати учила,
Коли тебе любий сину,
На руках носила.

Знай

Люби рідну мову, миле руське слово,
Єї не встидайся, за ню бийся в грудь,
За то рідне слово будь готов до всього
Та знай, що ти Русин, того незабудь.

Знай, що ти є сином

Косички зівялі, які ви сумнії,
Немо ті по полю під вістрьом коси,
Й соненько не світить, бо хмари хмурнії,
Ви просто змарніли квітки без роси.

Ви росли в палату, цвили до

Незнаю, що жура, терпіня,
Бо я дворянин — я магнат,
Мої ліси и полонини,
Землі богато, сім палат.

Дурний Русин то обробляє.
Най хлоп працює, нам панам —
Коли схочу, тогди

Чому мене у купели
Не втопила мати?
Шкода було колисати,
Мене годовати!

Шкода було бідовати,
На руках носити,
Шкода було мене мати
На співака вчити!

Що за жебрак, там, на дорозі,
Звідки він взявся, що шука’?
Голодно, босо, ледви тягнесь,
И над Дунаєм наріка’.

Шука роботи, й не находить!
А без роботи він

Невжеж тебе, ти мій народе
Хотят знову дурити,
И ти даєшся, тим пяницям
Зажмуряоч водити?

Завело тя у тьму далеко,
Злобне племя монголське,
И ще д тому на твоїй

Пийте кров, отрову?
Пийте до розсади!
Але й не чекайте
Братської поради.

Я вас не пораджу,
Пийте дале, пийте,
У тьмі, без науки,
Як бидлина жийте.

Придайте им

Як угоди підписали
Кров’ю і шаблями,
Засвітило сонце правди
Врешті і над нами.

Тільки, що на ті папері
Вдарили печатку, —
Рукави ми засукали
В праці від

Бабунин дощ, на клямці цяпота,
І стежка в яблуках вже стежкояблуката,
З котяри — іскри! З м’яти — чамрота!
Пускає бульби на порозі хата…
Іде хтось темним садом-заховайсь!
Іде, й

Над лиманом білять синім,
Білять білим над лиманом,
Над лиманом кукурудза
Світлі вуса опустила.
І лиманський Гайявата
Щось там робить-виробляє,
Душить гроно винограду

У Неквапи білі лапи,
А в Неквапоньок — свої:
Йшли Неквапи-непоквапи
Зимувати у гаї.

А гаї весна любила,
А гаї були при ній,
І весна їм ноги мила,
І метеличок

Мизатий хлопчик, як горобчик,
З таким, як сам, до річки йде.
Іде над хлопчиками дощик,
Іде над ними й більш ніде.

А фіолетове, а синьо
При хаті півники цвітуть!
Цвіте над

Вві сні наш заєць знову задрімав.
Якби не в сні, то де б йому дрімати?
На теплу землю вухонько поклав
І серце своє заяче під лапи.

Додому ніч собі на небо йшла,
І на зорю

В нашу хату зайшов уночі
Дід Мороз із мішком на плечі
І говорить: «Із темних дібров
Я до вас дуже довго ішов…»
А мене бере сумнів чогось:
Хто насправді оцей Дід