Різдвяні

Натомлена душе моя, не дрімай —
Нікому не дай тебе. душе, приспати.
Струмочок життя не до прірви тримай
І не до болотної греблі-загати.

Струмочок життя…
Де увірвешся

Над зажуреними квітами
Дим здіймається у просинь.
Двірники, як інквізитори,
На кострищах палять осінь.

Лиш травень луки та гаї
В зелене одягне,
Проб’ється з теплої землі
Трава не-руш-мене.

Яка ж це дивна вереда!
Вітрець ледь-ледь війне –
Вона шепоче-шелестить:
– Не

У вогні, у пеклі фронтовому
Дружба пов’язала нас вузлом…
Переможці – ми прийшли додому,
Сіли й бенкетуєм за столом.

Лиш один вуста не розтуляє,
Очі – долу, сам сп’янів

Мій дивосвіте, кревна мово, —
снаги вітрило, дух життя…
З твоїх джерел прозоре слово
в мої вливається чуття.

Родилась ти, щоб жить віками, —
слов’янських мов зелена

Іде весна, іде красна,
І сонечко всміхається,
І перші квіти-проліски
Крізь листя пробиваються.

Пливе весна на човнику,
На човнику сріблястому,
А ми її

Похваливсь Петько малий:
– Мій собачка дуже злий,
Ще й додав до цього Федя:
– Він поборе і ведмедя.
– Мій розумний теж нівроку, –
Хитро Павлик мружить око.
В школі вхопить

Може, потім

– Кохаю я його чи ні –
Дрібничка, мамо, це мені.
– А як це так? – признайся, Раю.
– Як вийду заміж – покохаю.

* *

Не бере

Петра мороз ніколи не бере,
Бо найміцніший самогон бере.

* * *

Лежить колодою

Душа до праці не лежить,
Бо вік колодою

Галі

А я серпнево пригорнусь
До твойого радісного болю…
На вивільгу перетворюсь
І заспіваю над тобою,
Як рідний білолист,
Вивільгами славний…
І упаде тобі в

На яворі — сонячні бризки,
Парує поораний лан,
Берізки, берізки, берізки
Вдяглися в зелений туман.

І човен на річці, мов цятка,
У синю пливе далину…
Дівчатка, дівчатка,

За високу гору
Сонечко зайшло.
Сутінки поволі
Впали на село.

Засвітились в небі
Зорі-ліхтарі…
Повернули з поля
Наші трударі.

Жнивували люди
З ранку до

Казало Казайло,
Слухало Слухайло,
Дивилося Дивило.
Питало Питайло.
Казайло не казало.
Слухайло не чуло.
Дивило не бачило.

– Ніч, ніч, ніч,
Іди спати на піч.
– А я спати не хочу,
Піду Дива залоскочу.
А Див лоскоту
Не боїться –
Розставив крила
Та й сміється.

Походив золотар
По зеленому гаю,
В тихе золото вбрав
Всі дерева до краю.

Золотарю, золотарю,
Прижену тобі отару,
Мої вівці не прості –
Поший свитки

Питається чорний кіт
У срібної кулі:
– А чого ти куля?
– Бо я баба-куль.
– А чого ти баба-куль?
– Бо я купава.
– А чого ти купава?
– Бо я попава.
– А чого ти

А ми з дідом удвох
Та й до Росі ходили,
А ми з дідом удвох
В Росі рибу ловили.
А дід в’язя спіймав –
Червоніють перцята –
Мені в’язика дав,
Щоб несла я до хати.
Тут

За українською народною казкою

Жив пес у пана,
Звався він Кумиром.
Був панові собака
Другом щирим,
Від злодіїв хазяїна беріг,
Годив йому,
Служив йому як

З індійського фольклору

Пішов у мандри по світах
Поважний мандрівник.
Його в дорозі наздогнав
Кремезний чоловік.

– Візьми в супутники мене,-
Уклінно просить

З російського фольклору

Дальня дорога
Ярком пролягла.
Їде дідусь
Від села до села.

Сумно в дорозі
Дідку одному,–
Конче потрібен
Супутник