Різдвяні

Дитино красна, голубко тихенька,
Котору мати в нещасній годині
На світ родила, промов що-сь, живенька,
Промов до світа і к милій родині!

Глянь оченьками на твої

«А що тото, моя доню, що тото,
Що ти личко червоноє ось тото?» –
«Любого-м ся, – чи ж не сором? – встидала,
Зобачив мя, що-м прядучи дрімала –
Тому ж тото, моя мамо, тому то».

Цить, цить, думко! вітрець віє
Десь з запада, з-над Дунай,
Що аж душа веселіє,
Як літісь в день третій мая.

А вітер тот хмари гонить,
Чисте небо відслоняє;
Ще лиш хвильку,

Когда-сь ся пращала,
То-сь так ми казала:
«Мій милий, як сонце спічне
І взійдуть звіздочки,
Позвідай зірочки,
Чом личко блідніє моє.

Вона ти розв’яже,
Вона тобі

«Ей мати, мати, не пести так сина!
Бідна на світі пещена дитина.
Бо світ не батько, а судьба не ненька,
Не здержить бурі билина м’ягенька», –
Казали люди, говорили

Упіймав я сома раз
Завбільшки, як перелаз.
Вуса — десь на метрів два,
Отакенна голова!
Роздивитись більш не встиг —
За підводою побіг,
Та назад не повернувся,
Просто,

— Чуєш, раче, чи не чуєш, —
Ти куди ото мандруєш?
Обізвався рак здаля:
— Я спішу до коваля.
Ось підкови срібні є,
Хай мене він підкує.
Буду бігати, що й ну, —
І коня

Півник гарну книжечку
Роздивлявся в ліжечку,
А коли стулились очі,
Захропів посеред ночі.
Як проснувся — то у крик: —
Ку-ку-рі-ку!
Ку-ку-рік!
Мене люди засміють,
Мене

Любить ячну кашу Яша,
Смачна Яші ячна каша.
Бере з миски повну жменю
Яша каші із ячменю.
Кажуть Яші дітки наші:
— Що ти, Яшо, робиш з каші?
Кашу, Яшо, їж потрошки,
І не

Що за диво? —
Просто клопіт —
Налякав малого чобіт.
Він взуватися почав —
Лівий чобіт занявчав.
От дива — рудий коток
Спати ліг у чобіток.

Щупак вчора з очерету
Зробив діткам по кларнету.
Як заграли щупачки,
Пішли в танок судачки.
Подивіться — і рачок
Вже танцює гопачок!

Чорний ворон горобини
Приніс ґаві півторбини.
Та зраділа: «Кар, кар, кар! —
Буде діточкам узвар».

Коник сів на квіточці
І заграв на скрипочці.
Танцювали джмелики
І смішні метелики.
Щебетав у лозах шпак:
— Гарно як!
— Гарно як!

Тридцять шість окатих жаб
Вранці всілися на граб.
Та й прокаркали якраз
Тридцять шість, повірте, раз
Як почув те чорний крук,
Ґав покликав сорок штук.
На купині ґави

Танцювала жабка
На чотирьох лапках,
Бо в суботу чорногуз
На болоті знов загруз.
Буде знати той дзьобатий
Жабеняток як лякати!

Жабка в озеро пірнула,
Шість разів води ковтнула
До лина і окунця
Квакотіла без кінця:
— Ну й вода смачна у вас,
Ніби справжній ква-ква-квас!

Котики вербові,
Котики малі
Посідали знову
Тихо на гіллі.
Нявка котенятко:
— Сміхота сама,
А чого в них, татку
Хвостиків нема?

Вітер листя покотив
По землі руденьке.
Дивувалися коти
Й котики маленькі.
— Це дива якісь уже, —
Кіт старий сміється, —
Стільки ще рудих мишей
Не було, здається!

Я через гору йшов. І на горі,
Що пойнята бузковою імлою, —
Отам, де скелі кришаться старі,
Негадано зустрівся з ковилою.

Було це так далеко від степів
Причорноморських — десь

Однаковість, мов у склянім намисті, —
Її в Природі не шукай дарма.
Відбитки пальців чи відбитки листя —
В мільйонах спроб повторення нема.

Скажи, Природо: ці зелені