Різдвяні

Верхами сосон шум іде розлогий
І хмарою пухнатою темнить
Високий день і осяйну блакить;
У буйних травах плутаються ноги.

Отак би тут упасти край дороги,
Примкнувши вії, і

В класі єдність, як ніколи, —
двійки чи не двійки, —
усім збором після школи —
гайда до Марійки!

На розмову, на нараду,
на конкретні дії…
Вислухати всю громаду,
що

Ой чи чули ви, сестрички,
Щебетливі пташки? —
Там у лузі біля річки
Зацвіли ромашки…

Луг, неначе у мережці,
Білий весь од кашки.
До ріки біжім по стежці —
Зацвіли

Ми сміялись, ми раділи:
Стільки риби наловили!
Щуку, сома, двох линів,
Півдесятка окунів…

Що із рибою робити?
Юшку будемо варити!
Є ложки і казанки,
Є І хмиз і

Що вам сказати, мамо,
Праведнице безталанна?..
Темрява ходить не прямо —
В неї душа захланна.

Всюди пекельне рало,
Що вимагає покори,
Навіть шляхи заорало,
Навіть

Зарплати третій рік не маю,
Коли отримаю не знаю.
Зате відзнаку буду мати —
Медаль «За працю без зарплати».

Подививсь Петро на жінку,
Й раптом злість його взяла:
– Не така ти, “половинко”,
Як колись ото була.
А була, неначе вишня,
Що весною розцвіла,
Ніби сукня гарна й

По дорозі до зубного
Олексій ковтнув спиртного,
В бійку незабаром встряв,
Потім зуби позбирав
І поплентався до хати –
Не було чого вже рвати.

Розмова не клеїлась до тих пір,
Доки не «склеїлись» на трьох.

* * *

Фатальна помилка: вдягла фату,
Не подумавши, за кого виходить.

* * *

Він правду цілий вік

У словник уже півдня
Заглядало хлопченя,
Й не знайшло у ньому слів,
Що татусь на маму плів.

* * *

Олівець був тільки й ручка,
Й гарно вчилась діда внучка.
З

Спали в хатці два шпачки,
Шпачкам снились черв’ячки.
Черв’ячки наснилися —
Дзьобики розкрилися.

За вікном голоси, голоси —
То весілля вже третій день.
І, здається, на всі часи
Сміху вистачить та пісень.

Грає скрипка та бубон б’є.
Хтось запрігся в старенький

Мов злодій, власну хату обійду
І попрямую в поле стороною.
Була — й нема…
Хтось у моїм саду
Плоди зриває, вирощені мною.

Спритніший хтось,— такий, кому зоря
Із гаманця в

​Поверталася річка з гір
і думала,
що рожеву рибку
несе.
А то не рибка,
а плескатий камінчик.
Розсердилася річка —
і жбурнула його на берег.
Який гарний

Устав туман удосвіта,
запряг сиві воли —
та й почумакував у Крим
по сіль.
У степу
наздогнало сонце,
хоч би якась балочка —
сховатися ніде.
Пропав туман
і сиві

Ми велети, що зі сонця посміли глумитись,
покарані зухвальці, обернені в камінь.
Тепер тільки від круків побираємо мито
білими козацькими кістками.

Стоїмо як ідоли чорної

Лежить хлопчик у кошарі,
несім хлопчикові дари:
по зіроньці, по зіроньці
і по ясному місяцю.

Зчудувалась чиста Діва —
над дитятком плаче з дива,
і зіронька, і

У тому селі дзвіниця, як вежа у Пізі,
кланяється дрантивою головою могилам.
Яким дивом стоїть вона, чи не ниткою бабиліта,
срібною павутиною віри затрималася?

Вдячні громадяни

Тріщали предвічні зруби,
летіли ґонти, як пір’я:
руйнували дерев’яне чудо
людської праці та віри.
І, вписані в лагідні гори,
востаннє хиталися бані,
вмирали ясно і

Іще тоді, коли хлоп’ям малим
Я розпочав ловити слово віще,
Щоб втиснути його в кільце із рим,
Не знаючи, роблю оте навіщо, —

Іще тоді, із босих підошов
Виймаючи скабки біля