Різдвяні

Поїзд осені гуде,
Серпень поїзда веде,
через гори, через доли
букварі везе до школи.
І на станції на кожній,
на зупинці придорожній —
скрізь вітають залюбки
букварів

– Чому, – киває пальцем
мені моя сестра, –
стоїш і зуби сушиш?
Виходити ж пора!

– А що, уже й не можна
всміхнутися мені?
Дивись-но, два чомусики
літають у

Цілуються двоє на людях в трамваї,
і поки трамвай завертає на Руську,
двоє цілуються, двоє цілуються,
повз Ринкову площу їдемо далі.

Не б’ються, не сваряться — двоє

Як вибродить вино
і визріє бажання мати дах,
я, не розчулившись, прийму
твої запросини весільні.
Бурульки тоншають і дзвонами падуть…
Прийду, прийду,
розбрунена, як

1. Еллада

Голосно в світі гула твоя чародійная слава,
Змалку героям твоїм привикав дивуватись школяр;
Сльози народів текли на руїни твої; на колінах
Мовчки

Спить Вкраїна та руїни
Нові щодень лічить,
Гине слава… та й ту славу
Усяке калічить.

Не вернеться дідівщина…
Нехай не вертається –
За що ж з теї старовини
Святої

То не зараза та, що з пекла вигаса
І по світу зі смертію гуляє,
Паскудить мир, як ниву сатана,
І білий світ тугою засіває, –

То наш Максим, неприятелям страх,
Завзятіший

Амвросію Могилі

Ой чого, молодий співець, зажурився,
Головою жалко на гуслі схилився?
Ой чого молодий співець не співає,
А чи гласу більше до пісень немає?
Нащо

(з польської мови)

В зелененькому гайочку
Дівча рве цвіти;
Їде конем вороненьким
Панич молодий.

І звичайно поклонився,
Із коня злізає.
В дівки личко

Серпневий прохолонув вар.
Напрявши гарусної пряжі,
мереже кучеряві мажі
вечірнім золотом гаптар.

Що зелено в блідій поливі,
як на осінніх косах верб,
а вже кладе хтось

Страшно чаплі під кущем:
Груші падають дощем.
З гілля скрапують, мов краплі,
Кожна крапля у пів чаплі.

У пів чаплі? Страшно краплі:
Вдвічі менша я од чаплі!
Стало

Розповім вам не про Львів,
а про львівських комарів.
(Ясно, що не комарами
Львів мій знаний між містами.
Не про це моя розмова.
А от пісня “Ми зі Львова”—
скрізь, де я їх

Від землі аж до небес —
Великий день:
ХРИСТОС ВОСКРЕС!

З дзвіниць
гаїлкам навздогін
три дзвони б’ють
за дзвоном дзвін,
голосять чудо
із чудес:
ВОІСТИНУ

Немов оті курки старі,
що тупо долі ждуть лихої,
стоять халупки на горі
в фаталістичному спокої.

Солома й глина — от і все,
чим заліпили трухлу сошку,
а вітер стінами

Я бачив сон. Важенних перел град
На груди сипали мені, старому,
Вдягали в ддовгу чорну паполому,
Давали пити не вино, а чад.

Я зір будив — обводив кругогляд
І відчував крізь

Poor Yorick! У ласкавий листопад
В широкім шумнім вітровім пориві
Побачить очі тоскні та гнівливі,
Немовби вістря невідбійних шпад.

І слів марудних, і нудних тирад
В собі

Впрягся день
в блакитний віз,
через гори,
через ліс
в місто нам
весну привіз.

Плаче тітонька-зима,
що морозу більш нема,
що повіяв теплий дух
і пропав її

Гуси-лебеді летіли,
біле пір’ячко губили
і встелили білим пір’ям
площі, вулиці, подвір’я,
підвіконня, ганки, дахи
вкрили пір’ям
білі птахи.

Діти, вибачте, будь

Не біда це
та й не жарти!
Риє кріт
на грядці в Марти,
робить шкоду,
безпорядки,—
як його прогнати
з грядки?!
Вийшов батько,
взяв лопату,
став на

На радість на матусину
з обіднього стола
згортає всі окрушини
Мартусенька мала.

— Що робиш з ними, донечко,
куди діваєш їх?
— Виношу за віконечко
для друзів для