Різдвяні

Жив горобчик у садку,
Гарно жив!
Знав він пісеньку таку:
— Чив! Чив!
Мав він шестеро братів,
Забіяк,
Але всіх по черзі бив,
Та ще й як!
Мама плакала весь час:
—

– Лапушку Грицька убили
На суханівській гуральні,
Освіжили і зварили,
Й спожилИ тихцем в їдальні!

– Ні, сердегу зарубали
На Любимому… Ночами,
Коли всі повально

Лиш прокинусь, очима кліпну:
Під вікном старцює дитя
Синьооке… Ще більш осліпну
Від страму за таке життя!

Синьооке дитя – це ранок
Безпритульний… Дитя не зна,
Що на світі

Не щастить у коханні
І щастить у журбі,
А всі інші питання
Незначні, далебі.
Ледве стріну, заледве
Закохаюсь – пішла!
А всі інші проблеми –
То звичайні діла.
Може,

Осмути сивої сувій
я розмотаю знов
і прочитаю вирок свій:
скарати за любов!
А більше й ні за що карать,
повинну лити кров…
Готов я радо помирать
за першогріх – любов!

Шукаю витоки Сули –
Життя свого початки:
Колись були,
Але втекли –
Ні сліду, ні печатки…
Лишень болото.
І життя
Дрижить трясовиною –
Нема води ні для пиття,
Ані

1
Козакували – всіх побивали,
Гарно співали й гопакували!

2

Нас розкозачили і закріпачили –
І вже не чули нас, і вже не бачили…

3

Ми розкріпачились –
Нас

Задощило.
Захлющило,
Закалюжило,
Парасольками вродило,
Мов грибами.
Все розмило,
Розмочило і спаплюжило –
Ні пейзажика тобі,
Ні панорами.

Лишається потратить копійки,
Порівняно із тим,
Що вже потратив…
Іржавіють
Моїх амбіцій трапи,
Моїх надій пощезли літаки;
І ластівки в торішньому гнізді
Сьогодні не

Як ми з нею луками ішли,
Розцвітали луки на путі.
Під ногами не було землі,
— Ні пливти, ні стати, ні іти.

В берегах давно дрімав Дінець,
Мов косар на спину спати ліг.

… і я тебе поцілував,
Немов сестру…
Ти ж не воліла
Сестрою бути –
Спрага тіла
Хотіла впитись!
Я забрав,
Украв надію на втолимість
Жаги жіночої…
Я

Душа не проситься на спочин –
Вона в зеніті сподівань,
Хоча й втомилася від збочень,
Перегінців і відставань.

Вона сьогодні торжествує,
Радіє світлу і теплу:
Не пропаде

Мабуть, з Божого повеління
позбуваємось переляку:
всі готові до потепління
політичного і всілякого.

Обіцяють тепло синоптики
вже сьогодні у нас на Сході…
Як розкрились

Від горілки відучився.
Від жінок…
Жінки самі
Відлучили.
Закінчився
Вічний празник!

На умі
Порожнеча і пустеля,
А в пустелі –
Напівсни,
І вгорі біліє

В березні міліціонер свистав,
У воді шумів трамвай і плавав
Межи рейок вечір і не знав,
Як уранці народяться трави.

Стала хмара у вікні — агов,
Агов, хмаро, підожди

Сірий ранок пав на місто синє,
Камінь спав — лиш дощ зідхав у ринвах.
Вулицею вештавсь той, кого повісять,
І молився — «о Пречиста Сльозо:
— Он сховалась в тумані

Вже сонце красно —
Хвала-бо — встало,
Бачте, як ясно
Світом засяло!
Нічні, сонливі
Мраки розбило;
Боже, ах, боже,
То твоє діло!

Весело, мило
На світ

З “Єврейських мелодій” Байрона

Над Йорданом арабські верблюди пасуться,
На Сіоні невірні молитви несуться,
Там ваалові люди на коліна пригнули,
Там… там – Боже наш

Не жаль менi могил, що по степу синiють
І день i нiч самi, сумуючи, стоять,
Не жаль менi ланiв, що в житi зеленiють,
В пiвночi з зорями тихенько гомонять.
Не жаль менi руїн

Я мріяв померти
В саду України квітучім,
Насправді ж конаю
На гнійнім її смітнику…

Повиють собаки.
Прикормлені мною, –
Від-му-чивсь…
Старці позітхають,
Заривши мій