Різдвяні

Ось тут,
Серед оцих проваль –
Початок і кінець:
Сільська історія-печаль
Звелася нанівець.

Труди-потуги поколінь,
Вершини всіх старань
І сподівань –
Пішли у

Наш табор між чагарниками,
І синя — лінія лісів.
Щитів і шкур гарячі плями,
Сліпучість сонця і списів.

Щодень, щоніч, то менша віддаль.
Легкий похід без вороття!
Наш бог

Такі чужі ці низькі, синяві гори.
Когорта прийшла в село на спочинок.
Поховались біляві полохливі дівчата.
Нависає гілля могутніх дубів.

О, шляхи ці і курява, і ґальські

Танцювали тато з мамою
На моєму на весіллі…
Тато все навприсядки,
А мама з приспівом,
Аж чарки на столах пританцьовували,
Аж світлиця світилася.
А молода аж зарида…
Аж

А хто на світі без долі вродиться,
Тому світ марне, як коло точиться.
Літа марне плинуть, як бистриє ріки,
Часи моподиє, як з дощу потоки.
Все то марне міняєт.

Ліпше би ся

В кам’яному лоні яру –
Перевернутого дзвона –
Б’є джерельце – дзвона серце.

* * *

Вже пізні яблука, прозорі, аж наскрізні,
Озвучують падінням сонний сад.
Стомились

Не лише любов, а й ненависть єдна –
дванадцять озлілих гавкучих мосьок,
у зграю зібравшись, кусають слона,
і він відступа, подивований… Ось як!

* * *

Обклали звідусюд – ні

Устами славлена
стріла стужавлена.
Хвалена, хвалена,
в отруті калена!
Стріла окрилена,
стріла доцілена.
Кров’ю гартована
стріла значкована.

Любов завжди оптимістична:
І на осонні, і в тумані.
Вона, як музика класична
У геніальнім виконанні,
Дарує все: печаль і радість,
І перші зустрічі, й останні,
Росу на листі

Сміюся над собою,
Регочу
З самого себе –
Рано ж бо до ями!
Не до плачу сміюся –
Досхочу,
Донесхочу,
До гикавки
Й нестями…
Мо’, й виживу отак –
Під ярий

Стеляться пухкі сніжинки,
Вже не видко ні стежинки,
Підождемо до обіда,
Снігового зліпим діда.

Швидко він готовий буде,
Аж здивуються всі люди,
І носатий, і

Не пережите,
а просто прожите
порохом ляже на скошені стерні.
Жити на світі –
не жати жито;
жити –
живі висівати зерна.

І жили у розкошах, слабі і блудливі,
І не вірили в велич Кінця.
Та колись уночі, в блискавицях і зливі,
Він злетів у порожні серця.

Вранці вийшли з домів виногради зрівняти
І

I
Розвивається долі, в яру, черемшина,
А на річці човни — вже готові.
Я складаю всю зброю і плащ біля тину
І привалюю двері дубові.

Що ж це завтра? Але-бо хіба я не

Переклад з Георгі Джагарова

Земля моя з долоню…
Ти одна
Мені потрібна,
І завжди – зі мною.
Горджусь твоєю кров’ю вогняною,
І гордість ця, мов гори,

Цікаві люди – класики великі і не дуже,
Пили тут по малесенькій, бо мали привілей
Неспішно напиватися, як праведні всі душі.
Та й звався цей генделичок по-райському: «Еней».
Сюди

Щасливий, хто усім покірно б’є поклони,
Кого звеселює шампан чи самогон,
Хто поважати звик накази всі й закони,
Кому святинею запльований притон.

Не спинять ніг його і сторожкі

Перечорніли голуби
на воронів, а ті обсіли
всі видолинки й пагорби –
зелені скльовують посіви.
Журба сивіє по гульбі,
всепокаянні сльози сіє,
і виє в газовій

“Мечі перекуємо на орала…”
Уже перекували
Й віддали
Сусідам на потребу –
Їм все мало,
Отож взяли:
“Обійдуться хохли!”.
А я к мені, скажіть, перекувати
З колгоспника

Ми блукаємо довго по світу,
Доганяючи в вибалках літо,
Пил ковтаєм в далеких дорогах,
Оббиваєм дубові пороги.

А оглянувшись згодом, зимою,
Помічаєм за даллю-югою,
Що