Різдвяні

Росте в полі на могилі
Осика заклята —
Отам відьма похована…
Т. Шевченко: Відьма

Я знаю все… Усе мені відомо:
перевивати чаром людські кроки,
наводити й

— Пощо губим Рускую землю, самі на ся
которю імуще? а половці землю нашю
несуть роздно, і раді суть, оже межи
нами рать до нині.
Із Повісти про осліплення кн.

Ой, раю ж, ти мій раю!
Пшеничний короваю —
З семи керниць водиця,
З семи стогів пшениця.
З надсянських весільних пісень

Зберуть муки з семи стогів пшениці,
що

Прислухалась, примінялась і, як став, сказала…
Одспівавши, заніміла, очі протирала,
А за сю така ж другая ириця казала.
Із поеми Мих. Макаровського “Наталя або дві долі

Не знаю колискової…
А донька
Прохає колискової, аж плаче.
Бліде обличчя в доньки
І гаряче.
Мов кволе пташеня – її долонька.

Не знаю колискової…
Навіки
Я загубив

О всесильне рідне сало!
Похвалити сало мало…
Треба ж пам’ятника салу
З сала витворити
Й сало
Салом мазати,
Щоб стало
Сало гідним
П’єдесталу!

О безсмертне сало

не розпалюйте вогнища ворожнечі
на торішньому падолисті
сад ожив сокострумом
надіями повниться зашкарубла душа
в очі небо вливається жайвориною піснею
річка знов увійшла в

На постівці сім неділь лежала,
Та вна собі тройзілє жадала,
Хто Мариси тройзілє дістане,
Той з Марисев до слюбоньку стане.
З пісні, записаної Ів. Колессою в Ходовичах, пов.

Ідіте, русалки, ідіте,
Да нашого жита не ломіте!
Да наше житечко в колосочку
Да наші дівоньки в віночку!
З русальних пісень

Прибажним роєм з’яв і голі й босі
у

Ой, ти наш пане, пане Іване!
У тебе в домі та як у раю…
З гуцульської колядки

Ряснотою, разками рос і перел
розсипав хтось рясу барвистих снів
про ранній рай, що

Добре ми ся на пропоєньку мали:
Мід-вино випивали,
А горівков ноги вимивали.
Із весільних пісень, зібраних Ж. Павлі

Кипітимуть у ключ меди і вина,
у жилах кров

Єдину взяли попри коні,
Попри коні на ремені,
Другу взяли попри возі,
Попри возі на мотузі,
Третю взяли чорні мажі…
Із пісень, зібраних у “Русалці

Ой, нема, нема ні вітру ні хвилі
Із нашої України…
Т. Шевченко: Кобзар

Усотаний у твань і баговиння
мізерних слів і мислей цвіль і слизь,
в безвивідь буднів

Теща дитя колисала,
І дитині приспівала:
— Люлю, люлю, татарчанко,
По доненці унучатко!
Із пісень, зібраних Ж. Павлі

Спинилися. Ще рідні мріють зорі,
ще пахне

Гой, прилетіли райскії пташки,
Та стали винце б й віпивати,
Ба й віпивати, в крильці дзвонити,
В крильці дзвонити, панну збудити,
Ґречную панну, й а панну, Анну.
З

Цей диво-потяг “Рахів – Львів”,
І ми – чудні в нім пасажири…
Чого нам їхати кудись
Із розпрекрасної Яремчі?!

У когось – вітер в голові…
Когось несуть чуттєві вири…
Я ж у

То ранком із квітками квітли ми —
І юність радісна, привітна,
Мов яблуня гілками світлими
Нам стукала в прозорі вікна.

Під вечір тремтимо осиками,
В осінню вкрившись

З роботи квапимось додому, раді
І бруд і втому із обличчя стерти —
Чекають там під вікнами на гряді
З весни тобою саджені безсмертки.

Палахкотять у хаті тепло

Містом білим, новорічним
жвавою ходою
ми за звичаєм предвічним
ходим з колядою.

Коляда-колядка
для мами, для татка
і для всього роду
на добро і згоду.

Побувати

Сімдесят ось — і знов мені розквітло
Кохання юне радісно й урочо:
Вродлива Лада вабить зором світло —
В онученьки ж моєї тільки рочок.

Зустрівши, любо тулиться