Різдвяні

Віквічно в облозі,
У борні, у тривозі, знемозі…
Серце криваве в степах десь вітрами рида:
«Ой біда, ой біда
Тій чайці-небозі…»
Віквічно в борні, в облозі.

За хмарами

В мене спішні завдання:
Сам не впораюся я!
Ось підручники брудні,
Попаде за це мені!
Прошу тіточку Агату:
Поможіть пообгортати!
Засушити ранні квіти
Можна сестрам

Одарка і Таїсія —
Це класна санкомісія.
Ретельні санітарки
З Таїски та Одарки!
Показуй руки, Другий клас!
А вуха вимиті у вас?
Схвильована Таїска
Очима грізно блиска

Дванадцять рибалок
Ходило на став.
Ніхто з одинадцяти
Щастя не мав.
Дванадцять рибалок —
Удача одна:
Данило приніс
На лозині лина.
Сідають вечерять
Дванадцять

Світлокоса, білошкіра
Прибула на дачу Іра
Та й у полудень — на пляж.
Ірі кажуть: — Громадянко,
Краще б вам потроху, зранку
Здобувати «пляжний стаж»…
Ой, спечетесь на

За садами рівне, чисте
орють поле трактористи.
А Марійка повен глечик
підняла води на плечі,
йде, радіючи, туди,
де кінчаються сади.

Тато там води нап’ється
і до неї

Над рікою під пахвою
заєць ніс окрайця.
Тато з лугу йшов з косою
— перестрінув зайця.

Сірий зайчик не скупився,
з татом хлібом поділився.
– Ну й окраєць!
Ну й

Сіла хмара на коня:
хмара хмару доганя.
Вітер збоку як набіг
збив коня відразу з ніг.
Випустила хмара віжки
і пішла за обрій пішки.

В’ЯЗОЛАЗ

Зелен в’яз високий виріс.
В’язолаз на в’яза виліз.
Та зважай же, в’язолазе,
не скрути на в’язі в’язи!

ГРІЗНО ГРИМА

— Равлик, равлик,
вистав ріг —
дамо сиру
на пиріг!

Виставляє равлик роги:
геть з дороги!

Любов на серці — що більмо на оці,
покіль його чекання не роз’їсть…
Стою по очі
у бруднім потоці.
Стою, заслуханий
у баламутну вість.
То вість про ту, що вся —

В зимові дні на стовпчиках,
На вітах, на дахах
Сидять малі горобчики
У сірих піджачках.

Сидіти б їм під стріхами,
Чекати б їм тепла,
Та жаль, що всюди віхола
Поживу

Рве вітер знов вітрил полотнами,
На щоглу прапор сонця ізійшов.
І знову світла прозолотна мить
Пронизує блакитний неба шовк.

З серцями щасними і повними,
Зустрівши ранку

— Хочеш бути возо-водом?
— Так!
Водовози воду возять.
Перепілки пити просять.
— На здоров’я!
— Хочеш бути рубо-дровом?
— Так!
Дроворуб руба дерева.
Деревини всюди

У долині лине гук —
То склика мурашок жук:
— Треба озеро копати,
У воді — дітей купати,
Бо замурзаних дітей
Забирає Бармалей!
У долині з дня до ночі
Чути вигуки

Коли вночі мені не спиться,
Чи спогад роки одміря,
То серцем лину до столиці
По імені Комиш-Зоря.

Усе тут небуденно звично,
І поглядом — завжди сюди,
Де так

Ці поїзди,
Що нас везли від дому,
Оці прекрасні й кляті поїзди.
І день, і ніч вони не знають втоми.
То приїзди, то знову від’їзди.

Усе життя моє у слові — “треба”!
Я

Добрий вечір, люди Божі,
Щастя зичемо в цей час,
Прибули ми з Запоріжжя —
До Тернополя, до вас.

Ми тепер одна родина,
Можем голосно сказать,
Що послала Україна
Нас

Гаптуюсь неба хустку синю
Над нами срібні літаки,
А мати на весілля сину
Гаптує сніжні рушники.

Бо знає, що у іншій хаті,
На нижній вулиці села,
Печальна і весела

В неділеньку вранці
Ідуть новобранці,
А мій милий чорнобривий
У білій катанці.
«Чекай, милий хлопче,
Най припну ти рожу!»
«Не чекаю, серце моє,
Чекати не можу.
Бо