Про життя

Спочатку поет жив в життєпросторі світла
як найяскравішому прояві світу,
там суцільними світильниками
завішані квадрати стелі
в презентаційних залах
сяйвами заливали
його й

Солдатське життя обмежене в часі і просторі,
і за дім слугує казарма,
війна замінила наші мирні справи на бойові чергування,
і за матеріально-відповідальне майно солдатам стали

Мілітарна форма життя
і воєнний стан існування
все більше вдягає моє тіло в камуфляжні одежі
все об’ємніше намотується клубок обов’язків
і додається важчої зброї та різкості

Старосвітська балада

Краєм світу, уночі,
при Господній при свічі
хтось бреде собі самотньо
із янголом на плечі.

Йде в ніде, в невороття,
йде лелійно, як

Із нас одні лиш діти
найближчі до пташок
і янголів брати

вони й літати ще не розучились
ще пурхають нівроку
ще в їхніх голосах відчутне щебетання

ти ж пам’ятаєш

Грудень – довгий тунель: задихаюсь, мовчу,
відчуваю: колись я таки пропаду в цім тунелі;

упереміш з болотом сніги, і дорога в ребристому льоді
о, не доведи, щоб я в грудні упав, у

З гір — з гостини — вертають вони,
і лошиці несуть молодиць:
у жінок під серцями сини,
і лошата — в лошиць.

Будуть знову коні й мужі
однакові бачити сни,
будуть гризти

Я ще один із тих що обманулись
і відізвавшись із копальні хромосомів
піддався легкодухо на життя

покинув рай імлавої копальні
де — мов жива роса — тріпоче купно
невидиме зерно

Сизі ранки поснулі,
зозулі під росами сплять,
зелені стебла цибулі
з низеньких туманів стримлять.

Грузне в туман драбина,
прихилена до воріт.
Видно: якась людина
мирно

Зближалося на тридцять літ
і віддалялися ще далі
ольвійські мед, і мідь, і міт —
хлопчачі видива зухвалі.

Лиш золото дитячих снів
ще павутинилось по стелі
(понавипалюєм

У снах я боявся бика.
І ось він, моругої масті.
Цей сон віщує напасті.
Я знаю. Розгадка така.

І я, малий, там стою.
Стаєнька прогнила, трухка.
Бик довгий і злий.

Переспів з російської

Жив собі роззява, ліві двері справа…
З ранку він хутенько встав, піджака вдягати став,
Шусть руками в рукави — з’ясувалось, то штани.
Отакий

1.
Усяк священик має у собі
малесеньку тюрму: гріхи своєї пастви
туди він запроторює навік:

змагаються в утробній боротьбі
тюремне з божим… Тяжко не упасти,
оскільки він

Пастушу, отже, олені ОлЕні,
хоча, по-правді, всі оці олЕні
послав би я!.. Та краще попасав

саму Олену — млосну і шалену —
жону свою із білого ебену,
що десь пасеться між

Консерваторія — то ксилофон костей,
вібрація хребтів в музичних чорториях:

в дівчат-скрипальок на тоненьких шиях
містичний знак опівнічних гостей.

Мов Юда, скрипка знак кладе

Я додому поїду. В ШтенЕвім млині,
де стіни можна їсти, ніби хліб,
наймуся мельником і стану заробляти
цеберчик кукурудзи день при дні
й мукою шар за шаром покриватись.

Під

Похитується в грядці, як султан
в осінній час увінчаний чалмою, —
міністр-індус, вчарований собою,
бо має гарні зуби й гарний стан.

Та ця його міністрість — то

Тяглось на тумани та не відлетіліло
віяло злагодою і раєм
вітряне золото миготіло
вуличка похитувала трамваєм.

Равлики хмиз запасали бо саме
час їм в хатках

Сумного й неминучого — я знаю —
попереду багато. Називаю:
страхи, хвороби, смерті, спів цикад

у рідній пустці, мимовільні зради,
і просинання, і зірок принади…
О серце, що

По всіх містах їх діти стигнуть,
мов цитриновий сік у цитрі.
Як саком — рам’ям милостиню
зачірпують цигани хитрі.

Ця бездержавна лихоманка,
ця пісня тоскна і незгасна…
Моя