Про життя

Так пусто літо відійшло —
вже й не дотягнешся рукою,
бо, мов туман, тоненько
скло
між літом стало
і між мною;
і хай воно пересікло
обох нас; все ж дало в

…бо все мине, як сад, що на очах пошерх:
нам буде тільки ніч; ніч, як псалтир — постійна;
а те, що звали «сад» — лиш, як луна, по стінах
осяде сумно й не прошурхотить уже;
а те,

Десь суть була,
осталися одгадки,
десь дім стояв,
та як його знайти?

Мій шлях
неждано виховзнув
з-під ніг
піском розлився
в безконечність.

Я йшов
і по

Якщо дерево
яке дасть мені
останній рятунок
вже ось-ось догризатимуть
баби-яги
і отруйні змії —
чи хоч одне-єдине
літаченя
на криля мене
візьме?

Коли вона плелася в коси —
чом, скрипко, відвернулась пріч?
Як музику пустила босу
в гаку непевну, звабну ніч?

Ох, смиче, теж дививсь куди ги? —
вже ж сивина спадає з пліч,

Кожний день
до мене
навідуються кораблі

вони усідаються під смереками
і важко дихають зябрами

тоді я нанизую їх
на вербову гілку
і несу до океану

а якщо ви