Про життя

Іде п’яненький дядько Гай,
Реве городами луна.
А в небі місяць, як медаль,
На всіх одна,
На всіх одна.
Вдома жона душею мліє,
Тихенько плаче край вікна.
А в небі

П’ята частина збірки “Макро і мікро”

Печальна картина,
Трагічна картина –
Автобус збив людину!
Міліціонер свище,
Швидка мчить,
Асфальт потріскався,
Натовп мовчить.

П’ята частина збірки “Макро і мікро”

Тарас Бульба важив дванадцять пудів.
І мій дід важив дванадцять пудів.
Тарас Бульба курив люльку.
І мій дід курив люльку.
Чому я не важу

П’ята частина збірки “Макро і мікро”

Я намалював звичайний огірок,
Наш,
Ніжинський.
Я малював його, проклятого, півдня!
Пастеллю,
Вуглем,
Аквареллю…
А в

П’ята частина збірки “Макро і мікро”

На широкій площі
Стояв монумент
На честь якогось історичного моменту.
Граки сідали на монумент,
Дурні дрались на постамент,
Але

П’ята частина збірки “Макро і мікро”

Лежала у дядька Юлая
Сокира під лавою.
А дядько лежав на печі.

П’ята частина збірки “Макро і мікро”

У мене заболіла голова,
І я її відніс в лікарню.
Там лікар голову обстукав,
Уважно вислухав,
І посмоктавши губу, мовив:
Діло дрянь.

П’ята частина збірки “Макро і мікро”

В дівочих очах, небесами підсинених,
Я вранці впіймав свою юність.
Впіймати впіймав,
Але втримать не втримав.

Частина збірки “Карпатська сюїта”

По вицвілих схилах хати розбрелись
Розбрелися хати
Пастуха ще нема
Місяць спить за горов

Частина збірки “Карпатська сюїта”

По вулиці легко себе пронесла
Вулиця низько схилилась
Темним огнем з-під брови повела
Серце у гір зупинилось

Частина збірки “Карпатська сюїта”

На самій верхівці бука
Сидить замислений крук
Ніч на сині пальці хука
Серп почепила на сук
НЕДІЛЯ
З базару
У гори
Понад рікою

Нові українці —
не жирні свині
Нового кап. класу,
Нові українці —
це духом сильні
Паростки нашого часу,

Що стали в когорти нової доби
Плече до плеча,
багнет до

1
Сонце!
Давай дружити.
Спільним вогнем палати.
Ти, звичайно, із неба.
Жито —
Мої палати.

Нас міліарди сонць
У ноосфері землі.
Та огортає

Ти вивчаєш якусь Кама-Сутру:
Що за чим, хто кого і куди,
Наче граєш у партію мудру:
Прораховуєш вірні ходи.

Не шаную обрядів зібрання
І цілую одразу в живіт,
Обриваючи

Покохав, як була ти чужа,
Розлюбив, коли стала моєю.
Що лишилось? На вістрі ножа
Почуттів, що змінились зорею.

Ти домашня квітчина, а я
Із грозою зв’язав свою

Я тебе цілував до світанку,
Я тебе цілував у росі,
Ми кружляли в модерному танку:
Я і ти у дівочій красі.

Твої губи казали: “не треба”,
Твої руки благали: “пусти”,
Але

А я собі вже не належу,
Та й чи належав я собі?
Утік у братчиків мережу
Із хижих багача зубів.

То краще джурою буть волі,
Коритись духу козаків,
Ніж перти дні сліпі та

А коней не саджають на палю,
То не дуже ти, братку, і плач.
Забувай свою пишную кралю,
Куштуватимеш інший калач.

А коней не садовлять на палю,
Будеш пліднити польських

За могилою могила,
А за смертю смерть,
Не чекай на мене, мила,
І коня не сердь.

Якщо стане що в поході —
Доля вже така.
Спогадай-бо при нагоді
Свого козака.

А

Повз мене пливло
Мале чаєня,
Воно о весло
Спинило коня.

Я кинув хлібець,
Воно не взяло,
І знову сліпець
Пішов на весло.

А потім сліпиш
Здійнявсь