Про життя

Із “Молитви”

Вселившийся в утробу жінки,
Ти приймав у себе
смертність,
відчував, як
з дня на день
штивніли в тілі
жили,
як проколювали шкіру
і вінцем

Із “Молитви”

Ми затиснулись у зморшки
невіри,
скаралися сумнівом
на сьогодення
і змили з очей
краєвид позасвіту.

О, покажи, як
гострим прозрінням
стіни

Із “Молитви”

Давіть устами
перший
виноград,
аби в залозах
заболіло соком.

Вимочуйте зіниці
у настойці
виноградної лози,
аби проникла до очей
небесна

Із “Молитви”

Налий жалю в ваші серця
за тих:

що прикуті до ложа
тугою за
небесним,

що спраглі правди Твоєї
впали при
всохлій ріці,

що схитнулися
в

Із “Молитви”

Ступаєм вітру крилом,
перехиляєшся через
край світу, –
і пнуться до Тебе гори,
з-під них
прориваються води,
із них
тягнуть наживу дерева
і

Із “Молитви”

Ти розрушив хрестом смерть, –
і воскресали блискавки
з утроб загробних,
розтинали світ
і просвітлювали
темні надра.

І ми садили
в межисвітніх

Із “Молитви”

Відкрий уста мої,
щоб слова виходили
повні і чисті,
як сльози,
обдихані духом
Твоїм.

Щоб на галявині віддиху
Твого
зазвучали фіялково.

І

Із “Молитви”

Скажімо всім:
щоб Богу бути чоловіком
треба розминатися з собою
поміж вічним і дочасним,
між порочною землею,
й непорочно-чистою

Із “Молитви”

Помолімся, щоби
одчинився простір,
і потекло з небесної зіниці
тепло у земне лоно
й вигріло його
з неплідности.

Помолімося, щоб
містичний

Із “Молитви”

Розсипаєш над землею
тьму
і встановлюється ніч.

Звірі розсувають
хащі
і бредуть крізь темінь.

Підносиш понад видноколо
лик
і встановлюєш

Із “Молитви”

Мушу ломити тіло своє
для Тебе,
щоб перевтілитись
в душу.

Мушу ломити кров свою
з Тобою,
щоби проглянути
по той бік
надії.

І доливати

Із “Молитви”

Простели небеса
і закутай нас,
наче в пеленку.

Ми притулимо небо
до щік,
наче ковдру,

й голубизна
закропить нам
очі.

І зануримось,

Із “Молитви”

Не відкидай мене
від Твого лиця,
бо темрява
загусне в моїм серці
і спинить біг життя.

Не відкидай, бо
страх
стисне під свідомістю
китицю

Із “Молитви”

Зложивши печалі життя
на столі,
ступимо білим світлом
до Тебе.

І промиє нас біллю
до білих кісток,

і розчинить нас
вічність
у

Із “Молитви”

Вочеловічивши себе,
Ти одночасно нас вобожив,
вложив у душу неба голубінь,
скарав надією і тугою
за божим.

Вочеловічивши себе,
Ти нас зробив

Із “Молитви”

Заховай мене в рани
на Твоїх ногах,
щоб плоть моя
всякала тлінню
в дерево хреста.

Заховай мене в рани
на руках,
щоб вітер з надсвіту

Із “Молитви”

Щоб зодягнутисяв Тебе –
стягну тіло своє з рамен,
біллю вимию кості
й вибілю болем уста.

Щоб освітитись Тобою –
плоттю накрию вівтар,
залишу на ньому

Із “Молитви”

Ти тіло своє зломив
на хресті,
щоб роздерлося небо і нас
освітило надією.

Ти кров свою відділив
від плоті,
щоб обмити наші гріхи
й оголубити

Із “Молитви”

Не віднімай
духа Твого від мене,
щоб я не тремтів, наче голуб
без сизого неба
на тілі.

Духом правди натомість
надихай утробу мою,
щоб не вгасала в

Із “Молитви”

Коли кончина
гляне нам печально в вічі,
ми, зворушені,
пригорнемо її до себе
і перейдемо
на другий бік
життя.

І там помолимось Тобі,
щоб